Мені соромно за свою сестру, але я не знаю, як з цим боротися.
У мене є сестра на сім років старша, і різниця у віці між нами, здається, дає Юлі право наказувати мені слідувати її порадам, що вона завжди права.
Сестра була таким же “генералом”, як і наша мама, але вони непогано ладнали. Поки я, як наймолодша, була об’єктом їхнього інтересу і поки дозволяла собою керувати, все було відносно спокійно.
Коли я навчалася в школі, я перестала реагувати на свою сестру, а пізніше навіть протестувала проти її “примх”. Звичайно, дитячі та підліткові протести іноді викликали сміх, але вони приносили певне полегшення.
Юля любила “тицяти” на мої мінуси, і з цим нічого не можна було вдіяти.
Згодом Юля вийшла заміж, її чоловік був старший майже на десять років. Здавалося, він трохи приборкав її і спрямував її інстинкти командування. Бачила я їх не так часто, після закінчення навчання знайшла роботу (навмисно) досить далеко від обох командирів.
Коли у моєї сестри на світ з’явилося двоє хлопчиків рік за роком, я знаходила час проводити з ними більше часу. І я якось випала з поля зору сестри, вона вже не так до мене чіплялася.
Через кілька років у мене з’явилася власна сім’я, і наші сестринські стосунки, здавалося, звелися до тихих візитів і розмов, які не викликали емоцій. Але після візитів сім’ї сестри мені ставало дедалі ясніше, що генерал прокинувся і має нову ціль.
Як не дивно, цією метою стали не сини Юлі, а її чоловік. До сьогоднішнього дня я не можу пояснити, як мій зять, людина з вищою освітою, міг дозволити собі так сісти на голову.
Як тільки вони приїхали до нас в гості, Ігор вже все робив не так: коли виносив багаж з автівки – порядок багажу був інший, він не закрив багажник машини, він не перевірив чи закриті вікна, а потім кілька разів бігав до машини за купою дрібниць, які просила Юля.
Тапочки для відвідувачів у нас завжди є, але Юля привезла свої для всієї родини, тільки бідолашний Ігор забув покласти свої, і відразу ж вислухав від дружини, який він безвідповідальний.
Я намагалася відволікти їх іншою темою, але марно. Коли ми сіли за стіл, Ігор, на думку Юлі, занадто швидко розмішував каву, розсипав на стіл цукор, погано сидів у кріслі. А якщо вступав у розмову, то Юля його виправляла, бо говорив не те, що потрібно.
Довгий час я думала, що Юля так поводиться тільки у нас, але я помилялася. В нашої тітки, маминої рідної сестри, був ювілей. Нас всіх запросили на це торжество зі своїми родинами. Замовлений був не дешевий ресторан.
Я з подивом спостерігала, як сестра “сюсюкалася” з чоловіком. Виглядало так, наче Ігор маленька дитина, яка не вміє себе обслужити.
Він не мав права сказати і слова з салатом в роті, не мав права зальопатися, бо так не годиться, повинен був правильно тримати в руках виделку і ніж, щоб багато не їв і не пив, потім сестрі довелося поправляти явні недоліки в одязі (комір сорочки, манжети, задертий светр).
Я на це дивилася і мені було так шкода Ігоря. Нормальний же мужик раніше був, а зараз так “зацюканий” дружиною.
Мені тоді було дуже соромно, мені було соромно за сестру, мені соромно й сьогодні, якщо нам доводиться кудись разом йти.
Юля любить критикувати інших і абсолютно не переймається тим, що гучні коментарі про зовнішність і поведінку інших недоречні, особливо коли коментарі недоречні.
Я не знаю, як з цим бути, сестрі байдуже, чи її хтось почує, а я хочу втекти подалі.
І все-таки мені неприємно, що я соромлюся її. Вона мені подобається, я пережила з нею деякі неприємності, але десь глибоко в душі вона все ще старша сестра, на яку я дивилася в дитинстві.
Як вважаєте, такі люди міняються? Чи вже нічого на них не вплине?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
