Навчіть свою дитину говорити «ні». Я вмію говорити «ні» дорослим, я знаю, що мене почують.
Усі батьки розуміють, що безпека дитини – це пріоритет. Але діти не завжди в полі зору батьків, тому дуже важливо прищепити їм навички приватності і правильного ставлення.
Про перший крок, а саме говорити «ні» розповідає освітня експертка Соломія Бойкович:
Вміння дитини говорити «ні» – насправді про здорові межі, воно формує у дитини здорове відчуття себе: дитина розуміє, що якщо їй щось не подобається, вона може сказати про це дорослим, які приймуть і почують її думку.
Просте запитання на кшталт: «Чи можу я тебе обійняти» – це не запитання про близькість з дитиною, а саме запитання про здорові межі: чи хоче дитина зараз обійматись, а чи побути наодинці.
Винятком є ті ситуації, коли йдеться про безпеку дитини, коли ми пропонуємо, наприклад, взяти дитину за руку, щоб перейти дорогу. В цих випадках батьки чи опікуни встановлюють чіткі правила, яких дитина має дотримуватись.
Дорослі можуть нав‘язувати дитині певні поведінкові норми, керуючись тими чи іншими правилами етикету. До прикладу, безневинне торкання до щічок, вушок при зустрічі з рідними чи знайомими. Складно уявити собі таку поведінку з дорослими, правда ж? Тут варто проектувати ситуацію на себе: чи хотілось би мені, щоби без мого дозволу хтось порушував мої тілесні кордони?
Вчити дитину змалечку відчуття впевненості, тому, що вона має вирішувати, що можна а що не можна робити з її тілом – це про дуже важливі навики безпеки дитини і про вміння говорити «ні».
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
Недавні записи
- У нас з чоловіком трикімнатна квартира, в якій підростають троє діток. Я майже все встигаю робити сама, але була у мене одна давня мрія. Ми якраз ремонт в кухні зробили, і тиждень тому на день народження чоловік мені її таки подарував. Але відтоді зовсім зіпсувалися у мене взаємини зі свекрухою, Марія Павлівна наче сказилася! Здавалося б, усі мають бути щасливі, але ні. Свекруха її просто не переносить! За її нацькуванням і нашіптуваннями я тепер – погана господиня! Вони, мовляв усю молодість мили в тазиках та холодній воді по гарнізонах – і нічого! Виростили і вижили, не те що деякі, яким аби електрику накручувати. І тут настав апогей. Мені видали старовинну металеву радянську м’ясорубку
- Ми з Петром чекаємо на поповнення, другу дитинку, швидше за все – на дівчинку. Я зарані придумала ім’я, але вся родина з обох боків проти, мені дуже прикро! Я завжди хотіла, аби мою донечку саме так звали. Знайома на дитячому майданчику взагалі зафукала це ім’я, що не гарне і взагалі й казна й що! Мені прикро, мало не ридаю. Ще й до всього свекруха настирно Машу пропонує, прямо дістала уже. Мене саму назвали на честь бабусі Алевтиеною, бо моя мама посоромилася перечити в чужому будинку, адже жила в невістках
- Я як побачила, що син мій ранком встав перший, пішов на кухню і потім поніс у спальню невістці каву з канапками з червоною ікрою – так у мені скипіло все! Розмова з ним і Юлькою не дала результатів, тому і подзвонила свасі. Такого я ще не чула на свою адресу
- Мені вже й не хочеться до своєї родини на Закарпаття їздити, щиро кажу. І все через дітей, яких вони собі там понароджували. А я живу інакше, і коли мене обліплюють ці всі діти – сестри, брата, а мама насідає – коли вже ви, вам по 36 років??? – у мене просто все закипає. Та ніколи!
- Мені так і хочеться щоразу запитати в свекрів, до яких ми іноді їздимо в село: навіщо вам три огороди??? Горбатяться на них і майже все роздають сусідам! Ми мало що беремо з собою, коли вони нам дають, бо ми стільки того всього не їмо, але вони не розуміють, що крім картоплі, буряків, капусти і качок ще щось можна їсти в цьому житті