Олег тобі не рівня, – раз у раз наголошувала мені мама. – Ну як ти собі уявляєш життя з чоловіком, у якого від попереднього шлюбу підростає дитина? Та ти просто не розумієш, у що вляпуєшся! – Я нікого не слухала, і стала з Олегом на рушничок щастя. Перші “питання” почались через три тижні.
– А ти знала, на що ти йдеш, – з докором каже мама Уляні, – я попереджала та й у самої голова думати повинна. Куди ти поспішала? Не могла знайти рівню? Сімейне життя – це не квіти з цукерками.
Ні, мова не йде про майнову, вікову або соціальну нерівність Уляни і її чоловіка Олега. Їм обом по 29 років, живуть на орендованій квартирі, збиралися брати кредит.
Принаймні до недавнього часу збиралися. Нерівність полягає в тому, що в Уляни – це перший шлюб, а чоловік вже встиг одружитися, як він сам каже “по молодості” в 18 років.
– Добре б просто чоловік з досвідом сімейного життя, – говорила Уляні мама ще до того, як вона зробила крок в сторону вівтаря, – але у нього дитині 9 років, подумай тричі.
-Так, я розуміла, – каже Уляна, – що дитина чоловіка від першого шлюбу це аліменти, участь батька в її житті, вільні і невільні зустрічі з колишньою дружиною, але я уявити не могла, що буде настільки складно.
Труднощі почалися буквально відразу.
– Ми не можемо орендувати однокімнатну, – сказав Уляні Олег, – мінімум двокімнатну, до нас же син мій буде приходити у вихідні та на канікулах. Хлопчику треба ночувати окремо.
– Я такого не очікувала, – визнає Уляна, – ну так, я не проти була, щоб чоловік з сином зустрічався, але не в мене ж в будинку! До того ж від зарплати після аліментів і додаткової допомоги сім’ї сина, залишалися б у Олега копійки, в усякому разі, левову частку по оренді квартири довелося б оплачувати мені.
У такому варіанті взяти кредит та ще й виплачувати його, поєднуючи з можливим декретом, було б важко. Зустрічатися з сином на території колишньої дружини було не можна – жінка вже вступила в новий шлюб. Уляна запропонувала чоловікові орендувати все ж однокімнатну квартиру, а бачитися з хлопчиком на території бабусі і дідуся.
– Ще не вистачало, – заявила мама Олега, – дитина прекрасно живе в новій сім’ї матері, значить і сім’ю батька він повинен знати, якщо вже так вийшло. Я буду зустрічатися з онуком, забирати його зрідка, але батьки повинні виховувати дитину самі.
– І не те, щоб мама чоловіка сильно любила першу невістку, – каже Уляна, – навпаки, але тут вона прямо на принцип пішла.
– Адже роздільний бюджет, – запропонувала Уляні мама, – у тебе при таких розкладах буде йти більше грошей, ніж у чоловіка.
Уляні ця думка здалася дивною, як так, сім’я, а гроші нарізно? Та й сказати Олегу про таке вона посоромилася: вважатиме ще дріб’язковою і жадібною. Олег все зрозумів сам.
– Я знайду якийсь підробіток, – заспокоїв він дружину, – щоб не на твої плечі лягли додаткові витрати.
В Уляни був автомобіль, куплений на власні гроші в ту пору, коли вона працювала і жила разом з мамою. У чоловіка були невеликі заощадження, але на перший внесок не вистачало.
– Перший раз Олег привів сина до нас десь через пару тижнів після того, як ми одружилися, – каже Уляна, – я наготувала, прибрала в квартирі. Хлопчик був ввічливий, але насторожений. Але пройшло все спокійно.
– Відвезеш вранці Ореста до моєї мами, – попросив Олег, коли вони вже збиралися спати, – мені рано вранці на підробіток, грошики потрібні.
Уляна збиралася поспати довше, але погодилася, відвезла пасинка до свекрухи, звідки його повинна була забрати мама. А потім і почалося.
– Сина на вихідні або на канікули забере чоловік, – каже жінка, – а виходить, що я розважаю хлопчика, уроки роблю, годую, вигулюю. А у Олега друга робота. Питається, кому він сина свого призводить? Я нічого не можу з дому зробити, руйнуються всі мої плани.
– Ну ми з колишньою просто домовилися, – виправдовується ввечері Олег, – і ти ж сама хотіла, щоб я заробляв більше.
– Його дитина – його питання, – говорила мама Уляні.
– Сходила б кудись погуляти з Орестом, – пропонував чоловік, – ну поки я на роботі, розважтеся разом.
– А мені не до розваг, – скаржиться Уляна, – мені ця дитина чужа. Я можу приготувати, прибрати, ввічливо спілкуватися, але не можу полюбити чужого мені хлопчика, а Олег цього зрозуміти не може.
– Тисячі чоловіків, – сказав їй чоловік, – живуть з дружинами, у яких є діти від попередніх шлюбів. І якось знаходять спільну мову. А ти не можеш? Я батько, я маю право і на те, щоб Орест ріс разом зі мною, тим більше, що його мама зараз чекає малюка. Так що він і так буде більше часу проводити у нас.
– У нас чи з тобою? – Запитала чоловікова Уляна, – Хіба ти виховуєш сина? Ти ж його не бачиш, надаючи мені місію по розвазі і вихованню твого хлопчика. Чоловіки, які живуть з жінками і пасинками, знають на що йдуть, а я не думала, виходячи за тебе заміж, що Орест буде жити з нами, що ти будеш виконувати обов’язки батька… за мій рахунок.
Зараз Уляна живе знову у своєї мами і повертатися не збирається. Жінка виявилася не готова до того, що її чоловік буде “з причепом”? Або чоловік перегнув палицю, нав’язуючи другій дружині роль мами для свого сина.
Що скажете з цього приводу ви?
Фото ілюстративне
