fbpx
Привітик, що там у тебе трапилось? Куди ти зникла?, – шепотів Богдан в телефон, притулившись до вікна, щоб не розбудити мене. Хоча я тієї ночі так і не заснула. Тепер сиджу на м’якенькому кріслі і думаю, чому Богдан не признався у всьому відразу. Я б пробачила. Так, було б важко, але часу все під силу
Ноги від почутого затремтіла. Чому саме так? Привітик, що там у тебе трапилось? Куди
Іван частенько їздив з друзями на риболовлю. Звідти завжди привозив хорошої рибки, дома сам її чистив, готував. Я ніколи проти його “любові” не була. Але це до пори до часу. В неділю чоловік з самого ранечку поїхав, побажавши мені гарного дня. Я тоді була ще при надії. Щоб не сумувати, поїхала до торгового центру. І тут диво, друг, з яким мій Іван поїхав, прогулюється з дружиною під ручку
Звісно, мені тепер соромно за цей вчинок, але що поробиш. Все так реально сходилось.
Завжди так, і Люда нічого вдіяти не може. Приїде Степан з вахти – кілька ж місяців не бачилися! – перекусить, обійме швиденько, і знову за кермо, туди мчить. Їй прикро, але вона безсила. «Це для тебе там нічого, пустка, а мені – сама знаєш. Хоч не розумієш, але знаєш, і на тому, сонечко, дякую! Я швиденько!»
Завжди так, і Люда нічого вдіяти не може. Приїде Степан з вахти – кілька
– Ні, сину. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб вирішити жити з коханою дівчиною, будь добрий забезпечити вам умови для спільного життя, будь дорослим до кінця: переведись на заочку, знайди роботу і зніми квартиру. Хоча, квартиру не потягнеш, напевно. Знімеш кімнату і живіть разом, скільки душа забажає. – Закривши за дітьми двері, я розплакалася. Аж надто великою була спокуса молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом. Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити дитину у вільне плавання
Син у мене місяць назад привів додому дівчину: – Мамо, це моя Зойка. Ми
Женька зі своєю дружиною Уляною ніколи мирно не жили. Дружина, звичайно, була чоловікові не рівня. Він з інтелігентної родини, освічена, з вищою освітою і вона, яка закінчила профтехучилище. Сьогодні вони розлучалися. І жаль від того, що відбувається було тільки у Женьки. І то тому, що їх син залишався з дружиною. А вона, судячи з її настрою, навряд чи буде часто давати йому бачитися зі сином. Дружина відразу ж поїхала до матері в іншу область. Йому адреси, звичайно ж, не залишила. Не вважала за потрібне напевно. І потекли для чоловіка сірі дні. Сумно якось було на душі. Звик він з роботи поспішати додому туди, де його чекали
Женька зі своєю дружиною Уляною ніколи мирно не жили. Правда, дитину все-таки нажили. Ну,
Тридцять років разом, все мирком та ладком, сина з донькою в люди вивели і самі не бідували. Здавалося, так і проживуть до щасливою парою. Але Володя прийшов вечором, довго м’явся, в очі не дивився, а потім раптом зважився: – Ти, Віра, додому не приходь! Я з іншою жінкою живу… Пробач!
З самого раннього дитинства Вірочка була безпроблемною дівчинкою. Батьки особливого клопоту з нею не
Перед Матвієм поставили ультиматум – або він одружується, або батьки повністю позбавляють його фінансового забезпечення.  Хлопець, почав думати, що робити. Роботи у нього не було, жити звик красиво. А дружина? Сільська дівчина, буде сидіти і не буде його чіпати
Матвій люьив погуляти. Несерйозним. Батьки-дипломати, не останні люди в місті, щасливе дитинство, повне дефіцитних
На зворотному шляху Катерина знову побачила ту саму бабусю в підземному переході. Це ж треба, мабуть зовсім їй туго, раз цілий день тут простояла. Сама не знаючи чому, жінка купила у старенької одну з картин
Катерина поспішала на роботу. Будильник як на зло саме в цей ранок вирішив виплюнути
Сергій пакував речі. На ходу, можна сказати, хапав лише найпотрібніше: хотів встигнути, поки дружина з роботи не повернулася. Встигнути якомога швидше втекти. Від дружини, від дітей… І почати нове життя! Стоячи вже на порозі з валізою, як з ліфта вийшла Світлана: – Ти куди? – здивовано запитала чоловіка
Сергій пакував речі. На ходу, можна сказати, хапав лише найпотрібніше: хотів встигнути, поки дружина
– У нас в селі говорили – доля і на печі знайде! – все життя говорила Олесі, бабуся. – Тому не хвилюйся! Твоє від тебе не піде ніколи. Будь там, де ти є, не метушися. Просто живи своїм життям! Прийде час – твій чоловік з’явиться! Головне – дочекатися. Це важко… Але це того варте! – Але в цьому році Олесі вже двадцять дев’ять, а мрії збуватися щось не поспішають
– У нас в селі говорили – доля і на печі знайде! – все

You cannot copy content of this page