iBilingua

– Юро, у нас синочок, 3800! – радісно оголосила Маринка в трубку. Я стояв під вікнами лікарні і махав дружині, яка тримала на руках дитину. – У нас син… я – батько! Маринко, який син, нам же дівчинку обіцяли… В телефоні повисла тиша, а потім дружина тихо промовила: – Напевне, помилилися… Я розвернувся і пішов повз щасливих татусів

– Юро, у нас синочок, 3800! – радісно оголосила Маринка в трубку. Я стояв

життєві історії 0

– Галю, поясни: чому ми не можемо допомогти Наталі? – в сотий раз запитував дружину Владислав. – Не можемо – і все, крапка, – навідріз відмовлялася пояснюватися Галина. – Галь, Наталі зараз дуже непросто. Зрозумій її, ти ж сама мати! – наполягав Влад, звертаючись до материнських почуттів дружини. – Владику, розмова закінчена! – знову відрізала Галя і підійшла до вікна. Небо було похмурим. Як і в той день, 5 років тому. Галина заплющила очі і з головою занурилася у спогади. “У нас буде дитина!” Щаслива молода сім’я винаймала квартиру, покупка власного житла була в далекосяжних планах. Та який там спадок? Половина старого будинку в селі, в якому живе свекруха?

– Галю, поясни: чому ми не можемо допомогти Наталі? – в сотий раз запитував

життєві історії 0

Зоряна жила в маленькому селі. Звичайна дівчина: дві косички, гостренький носик, карі великі очі. Цього ранку Платон, як завжди, встиг збігати до річки скупатися і назад, як зазвичай, пішов повз Зорянчин будинок. Так само, як завжди, кинув недогризком її у вікно з криком: «Зорянко!!!» Проскрипіла хвіртка, і вийшла Зорянка. Така гарна, сукня в горошок. На крики з вулиці почали вибігати жінки, які жили в найближчих будинках

Зоряна жила в маленькому селі. Звичайна дівчина: дві косички, гостренький носик, карі великі очі.

життєві історії 0

– Василинко, що з тобою?, – трясучи подругу за плече питала Оля. – Ти наче привида побачила. – Та це було ще гірше. Стільки років минуло. Я чомусь думала, що її вже немає на цьому світі, а тут така зустріч, від якої мурахи по шкірі. В душі переплелись і сором за рідну людину, і любов

– Василинко, що з тобою?, – трясучи подругу за плече питала Оля. – Ти

життєві історії 0

Ми з чоловіком виховали двох дітей, і ніхто й шкарпетками нас не потішив. Ми все звикли купляти самі, і ніколи ні на кого не надіялись, на відміну від Уляни. – Ой, бачу ходунками ви вже не користуєтесь, а моїй сестрі якраз треба. Може зробиш добру справу? – Я така людина, що відмовити не можу. Та останній її візит мене просто вивів з себе. Ну бувають же такі люди

Ми з чоловіком виховали двох дітей, і ніхто й шкарпетками нас не потішив. Ми

життєві історії 0

Ольга Гаврилівна виховувала Андріанку сама. Батько зник в один день, і більше жодного разу його ніхто не бачив. – Ви така чудова пара. Валерій зробить тебе щасливою! Вже не дочекаюсь вашого весілля. Але перед торжеством я б дуже хотіла познайомитись зі сватами. – Мамо, вони поважні люди, і не думаю, що захочуть розмовляти з простою селянкою. Та й навіщо? Я тобі фото покажу

Не думала, що отримаю таку віддачу від єдиної дочки. Але, нехай там, головне, щоб

життєві історії 0

– Мамо, там дядя Коля зі своєю мамою прийшов! – пролунав радісний крик сина. – Хлопчику, я не мама дяді Колі, а його дружина! – Олена вступила в розмову з п’ятирічною дитиною

– Мамо, там дядя Коля зі своєю мамою прийшов! – пролунав радісний крик сина.

життєві історії 0

– Синку, це ж я, твоя рідна мама, невже ти забув мене?.. Моя мати була подругою одного одруженого чоловіка, від якого я і народився. Я виріс і розбагатів, не знаючи її, а мамою називав іншу жінку. Святу жінку. – Звичайно я пам’ятаю тебе! Пам’ятаю, як ти тікала від дверей

Моя мати була подругою одного одруженого чоловіка, від якого я і народився. Скільки себе

життєві історії 0

– Яка тобі різниця, ти все одно в будинку сидиш! – обурювалася сестра. – Я в декреті, а не вдома сиджу. І мені і без твоєї дитини є чим зайнятися, – я вже втомилася відбиватися від її вигадок. – Якщо ти сама не хочеш сидіти зі своєю дитиною, чому так впевнена, що я цього хочу?

– Яка тобі різниця, ти все одно в будинку сидиш! – обурювалася сестра. –

життєві історії 0

– Доброго ранку сонечко! – мама сіла до мене на краєчок ліжка і погладила по голові. – Який же ти у мене вже великий. Практично дорослий чоловік! З днем народження, Ярославе! Мама поцілувала мене в щоку і поклала на ковдру коробку. Розгорнувши упаковку, я підстрибнув на ліжку. Галина Петрівна доживала віку в старенькому будиночку на краю села. – Ярику, прости мене стару. Я на третій день зрозуміла, що ти помилився номером

– Доброго ранку сонечко! – мама сіла до мене на краєчок ліжка і погладила