По документах дача була власністю свекрухи. Вона сама запропонувала нам облаштувати будиночок і територію під себе. – Для чого гроші витрачати на нове, якщо ось – пустує дача. – Ми прийняли її рішення. За два роки на цьому місці красувався двоповерховий будинок. Тепер я б такої дивини не зробила. Річ у тім, що у свекрухи є ще і дочка.
Мама мені завжди говорила, що немає значення з ким і про що ти домовляєшся. Якщо вашої домовленості немає на папері, її взагалі немає. Але, знаєте, як це буває? Родичі домовилися, повірили один одному і якось навіть незручно щось вимагати.
Так сталося в мене. З Мироном, моїм чоловіком, ми познайомилися на весіллі спільних знайомих. Сподобалися одне одному, згодом почали зустрічатися. А за чотири роки Мирон зробив мені пропозицію. Я погодилась.
А чого чекати? Нам на той час уже було за 27-й, серйозний вік. Батьками ставати треба, якось разом дивитись у майбутнє. Житло, благо, дісталося мені від мого дідуся, якого вже не стало давно. Мама якраз зберігала його для мене. Там ми й стали жити.
За два роки Боженька подарував нам донечку, ще за рік сина. Квартира – це дуже добре, але коли діти – хочеться їх на природу звозити, на свіже повітря. От і стали ми з чоловіком думати, щоб купити землю і там збудувати будинок дачний. Тут же нас випередила свекруха. У неї виявилося, що є дача, яка залишилася від батьків.
Щоправда, будинок там дуже старий – треба зносити та будувати новий, та на ділянці навести лад. Мені, якщо чесно, не дуже хотілося щось брати у свекрухи, тим більше землю, але чоловік наполіг. Землю, звичайно, на нас вона не оформила. Все обіцяла, потім, потім, але нічого так і не сталося. А ми тим часом розпочали будівництво, прибрали все на ділянці, зробили парник, посадили сад. За два роки був уже готовий будинок – двоповерховий, затишний.
Ну і стали ми влітку туди їздити, вирощувати овочі, збирати фрукти. У свекрухи є ще дочка. Та вийшла заміж, теж народила дитину та вирішила приїжджати на дачу влітку зі своєю донькою. Я проти не була – заради Бога. Але Марта, так звати зовицю, дуже конфліктна особа. З першого дня вона почала поводитися в будинку, як господиня. Вимагала від мене звітів і давала поради, що і як робити.
Я мовчати не стала. Ось виник між нами конфлікт. Чоловік встрявати не став. Зате одразу встряла свекруха, яка того дня теж була на дачі. Вона назвала мене різними словечками і сказала, що я тут не господиня та й будинок нам не належить.
Розкриватиму рота – вона продасть землю разом з будинком. У мене просто немає слів. І що тепер робити? Мирон каже не зважати на слова матері, а я тільки зараз зрозуміла, яку помилку ми зробили.
Фото ілюстративне
