При першій же можливості я сказала тату, що зміню своє ім’я на більш жіночне. Я замучилась вислуховувати насмішки від друзів і однокласників. Тато після почутого приймав “мелісу”, а я була наказана – цілий місяць без солодощів. Мене це не зупинило і своє шістнадцятиріччя я святкувала зовсім іншою людиною. Мама мене підтримала, а ось тато досі нормально не спілкується, хоча з того часу минуло вже дванадцять років і я з ними не живу.
Тато так і не змирився з тим, що у нього немає сина. Він дав мені ім’я для хлопчика, але я все одно змінила його, коли стала дорослою.
Коли я з’явилася на світ, батько назвав мене – Васею, Василиною. Мені це не дуже подобалося, але батько колись наполягав на цьому імені, бо дуже хотів сина. А коли не вийшло, то хоча б доньці, але він повинен був дати ім’я ближче до хлопчика. Я змінила його відразу ж після шістнадцятиріччя, і тато зараз зі мною не розмовляє…
Мій тато завжди розраховував на народження сина. Коли виявилося, що народжуся я, він навіть хотів розлучитися з мамою…
Я сама з тих людей, які мають чітке уявлення про своїх дітей. Я хотіла б колись мати дівчинку та хлопчика. Але якщо не вийде, я все одно буду рада. Головне, щоб у них все було добре. У мого тата так не було. Мама іноді розповідала, як він друзям завжди хвастався, що в нього буде син, коли мама носила під серцем дитя.
Коли на світ з’явилася я – дівчинка, то тато лише раз прийшов до мами, він був пригнічений і нічого не говорив. Він подивився на стіну і нібито вимовив лише одне речення: “Назвемо її Василиною”. А потім пішов. Мама хотіла Лілю, але коли побачила стан тата, передумала.
Коли я була маленькою дівчинкою, мене називали Василинка або Власнуня, тільки мій батько використовував форму – Вася. Мене не раз через цю кличку дражнили однокласники і друзі.
Мені це не дуже сподобалося. А коли потім я дізналася, за яких обставин обрали моє ім’я, розізлилася на тата.
Ми посперечалися, і я йому сказала, що коли виросту, обов’язково зміню ім’я. Тато після цього приймав заспокійливе, а мені цілий місяць заборонили їсти солоденьке. Гадаю, ніщо не могло переконати мене більше в тому, що одного дня я таки зміню своє ім’я.
Моя мама намагалася мене заспокоїти, але вона просто не розуміла, як це – рости з іменем хлопчика.
Я не могла дочекатися, поки досягну певного віку, і зміню своє ім’я на красиве і дуже жіночне.
До того часу я не могла розраховувати на згоду батьків. Мій тато не раз натякав, що прожене мене з дому, якщо я це зроблю. Але я його не слухала.
Своє шістнадцятиріччя я святкувала з друзями вже не як Вася чи Василина, а по-новому – Христина.
Своє нове ім’я я вибирала багато років тому, але найбільше мені припало до душі саме – Христина. Навіть моя мама по секрету сказала мені, що це дуже гарне ім’я. Тільки тато не міг з цим змиритися. Звичайно, ми сперечалися, і він відмовився називати мене не інакше, як Вася.
Минуло дванадцять років, як я змінила ім’я. Я переїхала від батьків і живу з хлопцем. Тато зі мною практично не розмовляє. Але я нарешті задоволена, і ніхто на моїй роботі чи в районі не знає, як мене звали раніше…
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“