Притча дня
Дивно, що 100-гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в храмі, і такою маленькою, коли ми залишаємо її на ринку.
Дивно, що година, проведена за читанням молитов, поминаючи Бога, нам здається такою довгою, а година, проведена біля телевізора, такою короткою.
Дивно, що, читаючи молитву, ми ледь збираємося з думками, тоді як в розмові з приятелем це для нас не складає ніяких труднощів.
Дивно, що ми так радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржимося, коли проповідь затягується довше звичайного.
Дивно, що нам так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.
Дивно, що в концертному залі люди прагнуть в перші ряди, а в церкві – в останні.
Дивно, що нам так важко вивчити одну молитву, і ми так легко запам’ятовуємо і переказуємо чутки.
Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повністю увірувати в написане в Слові Божому.
Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття.
Дивно, що майже кожен з нас одночасно є і суддею і адвокатом: коли мова йде про чужі гріхи – ти суддя, а коли мова йде про власні гріхи – ти адвокат.
Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен з нас вважатиме їх актуальними для інших і такими, які не мають відношення до самого себе…
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
