– А я давно вже бачу, що брат ходить сам не свій, засмучений якийсь! – розповідає Ксенія. – Питаю його – що сталося? З дружиною посварилися чи що? Ні, каже, все в порядку, з чого ти взяла? Але я ж бачу, не сліпа. Зрештою розповів – виявляється, дружина його, Юля, раптом вирішила, що не хоче дітей. Не готова поки. А адже ще півроку тому, до весілля, була на все згодна!
– … А я давно вже бачу, що брат ходить сам не свій, засмучений якийсь! – розповідає Ксенія. – Питаю його – що сталося? З дружиною посварилися чи
– Чоловік мені днями ультиматум поставив, – зітхає тридцятирічна Поліна. – Каже, визначайся вже, хто тобі потрібний більше: я або твоя мама. Далі так жити, як ми живемо, неможливо. Нехай мати збирає речі і їде до себе!
– Чоловік мені днями ультиматум поставив, – зітхає тридцятирічна Поліна. – Каже, визначайся вже, хто тобі потрібний більше: я або твоя мама. Далі так жити, як ми живемо,
Колись мої батьки мало не зруйнували мій шлюб. Зі своєю дружиною Кароліною ми одружилися зовсім ще молодими студентами. І ми переїхали до моїх батьків, бо у них була велика квартира. І дуже скоро про це пошкодували. Я бачив, як моя мама чіплялася до Кароліні з будь-якого приводу. І ми вирішили переїхати. Але мої батьки поставили мені ультиматум: «Якщо переїдеш жити до матері своєї дружини, можеш відразу забути про нас! Подумай, інакше залишишся зовсім без нашої підтримки. Тобі потрібна інша дружина, а не ця, яка зовсім не поважає твоїх батьків»!
Колись мої батьки мало не зруйнували мій шлюб. Зі своєю дружиною Кароліною ми одружилися зовсім ще молодими студентами. У моїх батьків велика квартира, а у мами Кароліни –
– Подумаєш, внучка, – говорила мені колишня сваха, – мій син одружився, будуть і ще онуки. І я не збираюся зустрічатись, розмовляти, гратися, дарувати подарунки, а може моїй новій невістці це не сподобається, що я спілкуюся з колишньою дружиною і дочкою Славка. Я добра в своїй родині хочу!
– Подумаєш, внучка, – говорила мені колишня сваха, – мій син одружився, будуть і ще онуки. І я не збираюся зустрічатись, розмовляти, гратися, дарувати подарунки, а може моїй
– Я теж на 4-му місяці, – радісно розповіла мені сестра брата, – ми з чоловіком вирішили запропонувати тобі варіант обміну. Тобі ж простіше з мамою жити, ніж мені зі свекрухою. Якщо що мама допоможе тобі з дитинкою, так що давай так: ми переїжджаємо в вашу квартиру, а ви з чоловіком – до твоєї мами. – Круто, правда? Зрозуміло, що я відмовилася. Але на наступний день, відкривши двері після дзвінка, я побачила маму, брата, Таню і робочих, щоб ми з чоловіком вже переїжджали!
Прийшла до мене в гості дружина мого брата Таня. З його дружиною Танею я вчилася взагалі з першого класу по одинадцятий. І з усього нашого класу саме Танічку,
– Я не знаю, як зараз почати цю розмову з сином і його дружиною, просто не уявляю! – засмучено ділиться з подругою шістдесятлітня Анна Дмитрівна. – Натяками намагалася дати зрозуміти, що квартира мені потрібна буде найближчим часом. Марно. Натяків не розуміють… Не хотіла я дозволяти, але відмовити теж було якось незручно. Але попередила, що це не назавжди! Вони повинні збирати гроші на своє житло. Домовилися, що як тільки вони зберуть більш-менш пристойний перший внесок, візьмуть кредит і з’їдуть. А я вийду на пенсію і буду квартиру здавати, тому що на пенсію не проживеш!
– Я не знаю, як зараз почати цю розмову з сином і його дружиною, просто не уявляю! – засмучено ділиться з подругою шістдесятлітня Анна Дмитрівна. – Натяками намагалася
– Я дуже намагаюся не набридати ні синові, ні невістці, не бути нав’язливою! – розповідає пенсіонерка Валентина Гнатівна. – Ніяких порад, вказівок їм, що ти! І в думках немає. Дзвоню пару раз в тиждень, дізнатися, як справи у внучки і то молодим в тягар. «Так, ні, нормально!» – і гудки. У невістки взагалі слова зайвого не витягнеш. Не знаю чому. Нічого поганого я їй не робила, а навпаки… Вже втомилася гадати, чому так: ніяких конфліктів з нею ніколи не було, одруження сина вона щиро раділа, з молодою сім’єю разом НЕ жила ні дня, нічого і нікого не ділили!
– …Я дуже намагаюся не набридати ні синові, ні невістці, не бути нав’язливою! – розповідає приятельці пенсіонерка Валентина Гнатівна. – Ніяких порад, вказівок їм, що ти! І в
– Не розумію, що твориться! – зітхає тридцятирічна Лариса. – Останнім часом живемо з чоловіком, як люди похилого віку. Начебто радіти треба – квартира своя, кредит ось виплатили недавно. Але сил ні на що ні! Вечорами ворушитися взагалі не охота, не тільки кудись йти… Старість, чи що, настає? Ще пару років тому такого не було!
– Не розумію, що твориться! – зітхає тридцятирічна Лариса. – Останнім часом живемо з чоловіком, як люди похилого віку. Начебто радіти треба – квартира своя, кредит ось виплатили
– Так, мамо, їй уже двадцять вісім, вона стара, а нареченому дев’ятнадцять, я його бачила, гарненький такий, кучерявий!
– Мамо, мамо, – прибігла до Варвари дочка Іринка і заторохтіла прямо з порога, – До Насті свати приїхали. – Ну, так що ж, доню, пора їй вже,
– Я працюю, я хочу приходити додому і щоб у мене була їжа на столі… Я не можу постійно прибирати в квартирі! Що з тобою трапилося? Я більше не можу тебе пробачати, я втомився! Я вже скільки раз тебе пробачав, а ти!
Тетяну Іванівну можна і зараз побачити в забігайлівці, яка розташована поруч з метро. Її легко впізнати – їй за п’ятдесят років, але виглядає вона всього лише на сорок

You cannot copy content of this page