За 10 років заробітків в Італії я нарешті придбала там житло, але я не знаю що мене чекає за рік-два-п’ять, тому свою однокімнатну в Ужгороді я вирішила “підмарафетити” і здавати в оренду. Та коли я прийшла до сестри, щоб та мені допомагала, поки я буду в Італії, ну, забирала гроші і приглядала хоч іноді, то дуже здивувалася
За 10 років заробітків в Італії я нарешті придбала там житло, але я не знаю що мене чекає за рік-два-п’ять, тому свою однокімнатну в Ужгороді я вирішила “підмарафетити”
– Ти взагалі розумієш, що робиш? – кинув я, коли Аліна відкрила двері й побачила мене з напруженим поглядом. – Думаєш, ми з Вірою мовчатимемо, поки ти привласнюєш усе, що належало моєму батькові? Її реакція була холодною, майже бездушною. Мені аж подих перехопило, бо колись ця жінка, здавалося, випромінювала теплоту, а тепер стояла переді мною, випромінюючи лише впевненість. – Борисе, твій батько все розпорядив за законом, – відповіла вона спокійно, хоч у голосі вчувалася якась дивна нотка зневаги. – Якщо тобі це не подобається, йди до суду
– Ти взагалі розумієш, що робиш? – кинув я, коли Аліна відкрила двері й побачила мене з напруженим поглядом. – Думаєш, ми з Вірою мовчатимемо, поки ти привласнюєш
– Мамо, що ти тут робиш? – пробурмотів Михайло, коли відчинив двері й помітив мене на порозі з пакунком у руках. Голос його звучав здивовано, а в очах читалося стримане збентеження. – Принесла тобі твій улюблений сирник, – сказала я, намагаючись зберегти посмішку. – З шоколадною глазур’ю, як ти любиш. Він окинув поглядом пакунок, тоді озирнувся на коридор, звідки визирала його наречена Катерина. Хотілося, щоб він запросив мене всередину, але він лише провів рукою по волоссю – жест, що свідчив: він не сподівався мене побачити
– Мамо, що ти тут робиш? – пробурмотів Михайло, коли відчинив двері й помітив мене на порозі з пакунком у руках. Голос його звучав здивовано, а в очах
– Ти серйозно?! – почув я від батька, коли тільки-но встиг перетнути поріг їхньої кухні. – У тебе знову “геніальна” ідея на яку потрібно “всього-на-всього” 50 000 гривень? А не занадто ти, синок, всівся на нашу з мамою шию? – І тут я не стримався: – Раз ви не хочете мені допомогти з бізнесом, то не розраховуйте в старості на мене. Підгузки вам міняти я не буду
– Ти серйозно?! – почув я від батька, коли тільки-но встиг перетнути поріг їхньої кухні. – У тебе знову “геніальна” ідея на яку потрібно “всього-на-всього” 50 000 гривень?
– Ти чого така бліда, Олено? Думаєш утекти з власного весілля? – глузливо пробубоніла моя старша сестра Галина, коли побачила, як я нескінченно переступаю з ноги на ногу перед дзеркалом. – Якби могла, то втікала б на край світу, – подумалося мені, але вголос сказала інше: – Я просто нервую. Це ж велика подія
– Ти чого така бліда, Олено? Думаєш утекти з власного весілля? – глузливо пробубоніла моя старша сестра Галина, коли побачила, як я нескінченно переступаю з ноги на ногу
Я не спілкувалася з мамою 20 років, бо вона все життя була зацікавлена лише “чоловічими штанами”, а тепер я змушена платити за її перебування в будинку престарілих. Але від мене ця людина і гривні не отримає. Ні привіт, ні як справи, її нічого не цікавило. Єдине, до чого вона додумала, подати на  мене до суду. Бачте, не заслужила вона в загальній кімнаті жити, я повинна їй окрему кімнату оплачувати
Я не спілкувалася з мамою 20 років, бо вона все життя була зацікавлена лише “чоловічими штанами”, а тепер я змушена платити за її перебування в будинку престарілих. Але
– Марусю, я не розумію, куди знову поділися гроші? Ми ж тільки позавчора отримали зарплату! – Вадиме, а ти серйозно питаєш? – я схрестила руки і вперлася в нього поглядом. – Ти вчора купив нову вудочку за 2 000 гривень, а сьогодні вже не можеш знайти 1 500 на весняне взуття для нашої доньки? – Ну вона ж ще місяць може проходити в тих черевиках, – пробурмотів він, опускаючи очі
– Марусю, я не розумію, куди знову поділися гроші? Ми ж тільки позавчора отримали зарплату! – Вадиме, а ти серйозно питаєш? – я схрестила руки і вперлася в
– Я люблю тебе, але я не можу більше так жити, – сказав Данило, не відриваючи погляду від столу. – Я не буду сидіти мовчки, поки твої батьки заволодіють нашим домом. Тут живуть, або вони, або я
– Я люблю тебе, але я не можу більше так жити, – сказав Данило, не відриваючи погляду від столу. – Я не буду сидіти мовчки, поки твої батьки
– Василю, винеси сміття. І посуд помий. І білизну розвісь. – Олеся навіть не глянула в мій бік, гортаючи щось у телефоні. Я тільки-но переступив поріг квартири після виснажливого дня на роботі. У голові шуміло, спина гуділа, а єдине, що хотілося – це розслабитися бодай на п’ять хвилин. Я мовчки роззувся, скинув піджак і сів на диван. Але це не залишилося непоміченим. – Василю! Я до тебе звертаюся! – голос Олесі став трохи різкішим
– Василю, винеси сміття. І посуд помий. І білизну розвісь. – Олеся навіть не глянула в мій бік, гортаючи щось у телефоні. Я тільки-но переступив поріг квартири після
Я вважала свого чоловіка святим, поки не заглянула до його телефону. Тепер я знаю, чому він проводив години у ванній. Я відчула огиду. Я більше не могла це читати. Я закрила додаток на телефоні, поклала його на тумбочку в спальні і вийшла на балкон. Я тремтіла і вдивлялася у простір перед собою
Я вважала свого чоловіка святим, поки не заглянула до його телефону. Тепер я знаю, чому він проводив години у ванній. Я відчула огиду. Я більше не могла це

You cannot copy content of this page