olesya

– Мамо, я не хочу, щоб ти виходила заміж за Богдана!, – вигукнула донька, що всі люди, що були в приміщенні, глянули на нас, як на диваків. –

Я перехрестилася, коли покинула дім, де жила з мамою. Мені, якщо чесно, навіть це слово важко називати в голос. Їй більше підходить – мачуха. Коли вона сказала, що

– Мамо, ти ж вчора отримала пенсію? Правда? Може, позичиш нам? Для чого тобі гроші. В тебе все є!, – говорили по черзі то дочка то син. Вони

Після прощання з бабусею вся родина обговорювала тему спадку. Я ж не отримала нічого, навіть чайного сервізу, як всі жартували. Але я і не чекала. Хоча ні, якщо

– Олю, нехай мала по доброму віддасть гроші, – сказала я в нервах до сестри чоловіка. – Вона не брала! І будеш ще мене чіплятися, я все розкажу

– Десь в тисяч 10 ми з Мартою помістимося. Але чуєш, синок, до години часу щоб ти гроші вислав, бо ми вже збираємось на маршрутку до райцентру. Там

– Вікторе! Ти що, знову це в Інтернет виклав?! – я стояла на кухні, знервовано витираючи руки об фартух, коли з телефону долинув знайомий голос мого чоловіка. Він

– Оксано, ти мене вибач, але я ніби в 90-ті повернулася, сідаючи за стіл, який ти накрила. Так, олів’є і ми робимо, але воно має подаватися в спеціальному

– Це вже занадто, Денисе! Вона знову написала? – Я простягнула чоловіку телефон із черговим повідомленням. – І що цього разу? – він схопив мобільний і побачив: “Привіт,

«Ти ж обіцяв! Чому знову я все роблю сама?» – я гримнула дверима шафи, коли Іван байдуже глянув на мене з дивана. «Крістіно, я просто забув…» – промимрив