Ти на мене з-під лоба не дивись, любонько, а краще подякуй, що я тобі такого чоловіка виростила, – сказала Ольга Павлівна, коли я натякнула, що вже пора б і честь знати, і додому в своє село чимчикувати. – Я ще гідного собі кавалера не знайшла. В селі, сама розумієш, нормальних нема. – Але до чого тут ми? Це навіть не квартира вашого сина. Я її придбала задовго до весілля. Тому, будьте ласкаві! – Ледь-ледь ми її випровадили, а наступного дня прийшла бабуся Романа, і все роз’яснила.
Ольга Павлівна навіть нас не попередила про свій приїзд. Свекруха була впевнена, що ми її з радістю поселимо у себе дома.
Ольга Павлівна, моя свекруха, рідко приїжджала до міста, оскільки влаштовувала своє життя в селі. Однак, навіть коли вона навідувалася, це було лише для галочки — день погостює і назад в село.
Після весілля все було нормально доти, доки Ольга Павлівна не вирішила раптово переїхати до молодят.
– Я тут поживу. Але не хвилюйтеся, заважати ви мені не будете, — сказала свекруха, переступивши поріг квартири Юлі.
– І надовго ви? — після хвилинної паузи спитав Роман.
– Поки роботу не знайду чи чоловіка багатого, — засміялася вона.
Так як дітей у молодої сім’ї поки не було, Юля виділила свекрусі дитячу кімнату.
Минав час — а свекруха взагалі ніяких дій не робила. Лежала на дивані та командувала невісткою. Незабаром терпець Юлі урвався, і вона прямо запитала:
– Ви шукаєте роботу?
– А тобі яка різниця, любонько? Я ж нікому не заважаю!
– Просто це дитяча кімната, маємо якісь плани. Та й ми хотіли жити самі.
– Ти краще подякувала б мені за такого чоловіка, а не обурювалася. Дитина спочатку все одно з вами спати буде, а потім щось придумаємо. Та й взагалі, ти спочатку нас всіх ощаслив.
– По-перше, мого чоловіка виховувала бабуся. Ви до нього особливих стосунків не маєте. А бабусі ми допомагаємо, не переживайте. Квартира належить мені, тому й розпоряджатися нею я маю повне право. Двері там! – сказала Юля.
Свекруха все не могла заспокоїтися, говорила Юлі все, що в голову приходило, але пішла. За кілька годин прийшла в гості бабуся чоловіка – з нею стосунки були хорошими. Як з’ясувалося, свекруха всім розповідала, що ми самі її покликали до нас жити. Ніби вона така хороша, що без неї ну ніяк. Ага, тільки все навпаки.
Як Роман відреагував? Та ніяк! Просто знизав плечима. він же не буде з рідною матір’ю сперечатися.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
