У Богові розчаруватися в принципі неможливо, просто люди часто плутають свою віру і життя, точніше віру в те, що з добрими, хорошими людьми не може статися геть нічого поганого.
Загалом, таке розуміння доволі поширене серед багатьох людей, не дивлячись на те вірить певна людина в Бога чи ні.
Цілком природно, що людина надіється на добре і не хоче поганого у власному житті, проте погано, кола вона починає зводити свої бажання в ранг релігії, вимагати цього від Бога, робити це прагнення наріжним каменем власної віри. І що тоді стає з вірою такої людини, коли її особисто чи її близьких спіткає якесь горе?
Вона постає перед вибором: чи змінювати своє ставлення до віри і поглиблювати, нарешті, стосунки з Творцем або ж заявляти, що в Бога вона більше не віритиме.
Хоча насправді вона і раніше, звісно в біблійному розумінні, не вірила в Бога, а вірила лише власним ілюзіям.
Багатьом українцям у 2022 році довелося, на превеликий жаль, опинитися перед схожим вибором: чи поглиблювати особисті стосунки з Господом або ж відмовлятися від них… Бо те, що випало на долю багатьох з нас, не дає можливості залишати стосунки з Богом на колишньому рівні: або ти все більше і більше покладаєшся на Нього.
Дійсно відкриваєш для себе Бога Живого, або пориваєш будь-який зв’язок з Ним… якщо це загалом вдасться. І робити такий вибір доводиться кожному особисто, єдине, що ми можемо додати, так це пригадати один євангельський епізод.
«Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його. І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого. Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили.
Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного, і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого» (Ін. 6:64-69).
Отже, свого часу багато людей, які вважали себе учнями Христовими, відійшли від Спасителя, бо Він не відповідав їх очікуванням. З того моменту біля Нього залишилася невелика купка учнів, для яких головнішим були «слова життя вічного», ніж якісь там очікування. Втім, і серед цих учнів незабаром виявиться зрадник… Але це буде дещо згодом, а на той момент купка людей обрала саме Христові слова.
Можна по різному ставитися до віри і речей духовних, проте настають моменти в житті, моменти, чесно кажучи, трагічні і карколомні, коли питання: у що чи в Кого саме ми віримо, набувають вкрай важливого значення, питання життя і смерті.
І от тут критично важливо для себе зрозуміти одну річ: чи простуватимемо ми з Богом далі чи ні? Що важливіше для нас: Його слова, зокрема обіцянка турботи, або ж власні невиправдані очікування?
І від цього вибору залежатиме: чи покладатимемося ми і далі на Бога, якщо взагалі покладались до того моменту, чи розчаруємося в Ньому.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
