В суботу було свято. Ми вирішили піти в гості до свекрухи. Я і олів’є готувала, і бутерброди мастила, а коли всі вийшли з-за столу, то й посуд помила. Богдан в цей час клацав в телефоні, а Леся Романівна ним милувалася. А наступного дня ми її запросили до себе. Чоловік одягнув фартушок і зі щасливим обличчям порався на кухні, допомагаючи мені. – Що ти з нього зробила? Він що, підкаблучник? Так не буде!
Хочеться заборонити моїй свекрусі бачитися з сином, тому що в результаті її виховання – все закінчується не дуже добре. Я втомилася від необхідності перевиховувати чоловіка. Адже завдяки старанням матері він не чоловік, а безрукий кінь. А ось зараз вона взялася за виховання онука.
На момент нашого з чоловіком знайомства Богдан виглядав дуже розумним, вихованим, глибоким та тямущим чоловіком. До того ж із симпатичною зовнішністю. Я дуже вдячна долі, що живу у світі, де люди можуть собі дозволити пожити трохи перед весіллям. І в результаті я досі перебуваю не в собі.
На той час Богдану було лише 24 роки. Тільки він навіть не знав про те, що таке пральна машина і з якого боку до неї підходити. А про пилосос він тільки здогадувався. Про те, що існують лічильники газу, води та інші, він навіть не знав. Лампочку в квартирі він теж не крутив.
Я спочатку гадала, що Богдан жартує. Хіба може людина, яка прожила майже половину свого життя, нічого не вміти — тільки сміття виносити та ставити їжу у мікрохвильову піч. Потім прийшла ідея, просто любить, щоб дбали про нього. А потім я вирішила, що Богдан просто сидить у мене на шиї. Іншого бути не може.
Я прибирала в будинку, закуповувала продукти, готувала їжу, платила за рахунками, комунікувала із зовнішнім світом, викликала робітників, записувала його до лікаря. І тому подібне. А милий тільки все оплачував та робив наївне обличчя.
Таким чином ми прожили кілька місяців. А потім я зрозуміла, що Богдан погано розуміється на житті. І взагалі далекий від сучасних реалій. Що й казати, коли він сидів голодний до вечора за відсутності мікрохвильової печі. Плита для нього це верх сучасних винаходів. Якось він спробував розігрівати щось, а потім я цілий день кухню відмивала. І сковороду викинула.
Потроху я його до всього привчала. Але вся справа в тому, що все це вміють робити діти років 15 точно. Вони і в магазини самі ходять, і машинку включають речі випрати. Я стала для чоловіка справжнім провідником у нове життя, про існування якого він навіть не здогадувався.
Багато хто задається питанням, чому я його не покинула. Просто я встигла полюбити Богдана за цю безпосередність. До того ж він не відмовлявся вчитися. У нього не все виходило. Іноді повторювали кілька разів. Він обурювався, що це не має жодного стосунку до чоловічих справ. Тільки я почала розкладати все по поличках і він все ж таки погодився зі мною.
На даний момент він уже досить прогресував. І якщо Богдана залишити одного, то він з голоду не пропаде. Все це було складно. Тільки результат перевершив усі очікування. Ми відгуляли весілля та живемо щасливо.
Коли я познайомилася з матір’ю Богдана, я все зрозуміла. Ми були в неї в гостях, так вона сама навіть чашку після нього помила, нібито мити посуд – це не по-чоловічому. Як з’ясувалося, ця жінка щиро вважає, що чоловічі справи не мають нічого спільного із жіночими. Вони й тяжкості піднімати не повинні, і ремонт тільки в крайньому випадку, та й по дрібниці.
Я б ніколи не подумала, що люди можуть бути такими далекими. Я гадала, що вони вже зникли, як динозаври. Мені ж вона доручила зробити олів’є, витерти стіл, помити посуд. А ось син у гостях!
Ми запросили свекруху до себе, а там чоловік в фартушку особисто робив чай, різав бутерброди, діставав продукти з холодильника. А коли ми повечеряли, то вимив увесь посуд. Я думала, Леся Романівна лусне від злості. А чоловік навіть не втомився, ви уявляєте?
Вона потім звинуватила мене у тому, що я заганяю чоловіка під плінтус. Що він став підкаблучником. Нібито він виконує суто жіночі справи. А я сказала, що вважаю єдиною жіночою справою – це народження дітей. А решту справ можна робити разом.
Свекруха багато разів наставляла нас на правдивий шлях. Тільки в неї нічого не вийшло. Я думала, що вона змирилася з усім. Просто прийняла як невістку мене, безпардонну експлуататорку.
Але ж тепер інша проблема. Леся Романівна взялася за виховання нашого сина. Вона намагається навіяти йому, що він зовсім нічого не повинен робити по дому. Що це все — справи матері чи дружини.
Але ж хлопчик росте, його думка формується. І з нього може вирости егоїст.
У бабусі “круто” у неї не потрібно прибирати іграшки, допомагати, складати одяг. Він просто їсть, п’є та задоволений життям. А вдома таке не проходить. Тому я явно програю на тлі бабусі, яка на його боці.
Я намагалася поговорити зі свекрухою, дати їй зрозуміти, що так не піде. Тільки вона наївно плескає очима. Не розуміє нібито про що я. Не зрозуміє по-нормальному, то я вчиню інакше. Не пускатиму онука до неї додому. Нехай приходить до нас і спостерігає, як я роблю з нього справжнього чоловіка. Якщо поводитиметься також, то і їй забороню приходити. Чоловік зі мною згоден. Він пам’ятає, яким був до знайомства зі мною. І як важко було стати нормальним.
Фото ілюстративне
