На Марусі мій син Остап одружений вже більше десяти років. З дитиною вони, чи не спішили, як вони нам казали, чи не виходило. Словом, завжди нас з чоловіком переключали на те, що в них кар’єра поки на першому місці.
Невістка нас ощасливила дитинкою, коли їй було вже 35 років, а моєму Остапу за сорок.
Дякувати Богу, все минуло добре і в нас народився чудовий онучок, якого діти назвали Лук’янчик. Однак я була вже не в змозі няньчитися з онуком. Вік вже, самі розумієте, не той. Що казати, їм самим було нелегко, бо безсонні ночі та стресові ситуації легше переносяться у молодому віці.
Маруся до мене зверталася у поодиноких ситуаціях. Я намагалася їй допомагати, якщо мала можливість. Але на шию собі не садила онука, адже треба було самій берегтись.
Варто зазначити, що жили діти у квартирі, яка належала моєму сину. Моя мама переписала на нього трикімнатну квартиру, як тільки йому виповнилося 18 років.
Тобто свого кута у невістки немає. Однак Маруся вирішила, що нерухомість чоловіка – це загальна нерухомість. Тим більше, що він з власної ініціативи її там прописав.
Нині Лук’янчику 4 роки. Маруся працює, тому з фінансами справи непогані. А ось у мого сина почалися проблеми. Ні, не з роботою – здоров’я підводить.
Коли син почав погано себе почувати, він одразу ж звернувся в клініку і пройшов усі обстеження. І дякувати Богу, що ми швидко зреагували, тому що потрібне було оперативне втручання. Нічого такого серйозного, але все рівно, це лячно для всіх нас.
Син мені повідомив про це телефоном і попросив мене не хвилюватися. Він сказав, що домовився з найкращими спеціалістами, тож усе має закінчитись гарно. Вже все було домовлено і призначено певну дату.
– В середу маю лягти в клініку, тож треба встигнути закрити всі питання з документами, – повідомив мені Остап.
– З якими документами?, – спантеличено запитала я.
– Ми вирішили, що краще переписати цю квартиру на сина.
Виявляється, Маруся його змусила переоформити нерухомість на дитину. Бо розумієте, їй так буде спокійніше на душі. Щиро кажучи, я навіть не знала, як на це реагувати.
Це ж якою треба бути людиною черствою і владною, щоб таке сказати своєму чоловікові перед важливою подією? Замість того, щоб підняти йому настрій, Маруся зробила все з точністю та навпаки.
Я спершу хотіла з невісткою поговорити, щоб такого чуда не робила, але потім зрозуміла, що якщо та собі щось надумала, її нічого не перепре.
Син мені сказав, що Маруся насправді права. Він повинен зробити все, щоб його сім’я була захищена в любому випадку.
Якщо чесно, після всього почутого я б дуже зраділа, якби мій Остапчик одного дня покинув цю жінку і забув, як її звати.
А що ви скажете? Це взагалі нормально так синити?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
