Чи треба йти до сповіді щоразу перед Причастям? Щотижня? А може, лише тоді, коли ми вчиняємо важкий гріх?
Жоден з текстів Церкви не наказує до щотижневої сповіді, але жоден і не забороняє!
Сьогодні ми зустрічаємось із ризиком занадто необдумано приймати Святе Причастя. Без належної підготовки і, можливо, навіть без необхідного розкаяння таке Причастя може стати механічним жестом. Але чи означає це, що нам слід ходити на сповідь щотижня?
Чи справді ми приймаємо Бога, приймаючи Причастя?
Бог вклав свою душу в наші руки! Ми ніколи не будемо гідними цієї чистої Любові, цього досконалого Дару – можемо бути в цьому впевнені!
Ми ніколи не будемо гідними прийняти Христа, і маємо рацію, повторюючи молитву сотника під час Літургії безпосередньо перед Причастям. Однак від нас вимагається мінімум лояльності, іншими словами, ми не можемо в стані гріха йти до Причастя без Сповіді.
Бо інакше ми наче робимо вигляд, що приймаємо Бога, насправді відкидаючи Його своїми вчинками, думками, діями або бездіяльністю, які суттєво суперечать Євангелію. Ми повинні отримати сакраментальне прощення якомога швидше після вчинення тяжкого гріха, принаймні перед наступним Причастям.
Нам також пропонується сповідатися з наших повсякденних гріхів. Варто регулярно здійснювати таїнство примирення.
Так, Церква – для кожного. Святі Тайни – дар для кожного. Однак приймаючи святі Тайни, варто задуматись: “Чи справді я приймаю Бога, який приймає мене? Я добре знаю, що я негідний грішник. Я також знаю, що достатньо лише одного Його слова, і моя душа буде зцілена.
Але чи я вирішив наслідувати Христа чи навпаки – буду продовжувати відвертатись від Нього? У такому випадку ні Бог, ні Церква не відкидають мене. Це я автоматично виключаю себе, і якщо я все-таки причащаюсь, це святотатське Причастя».
Саме таке жахливе роздвоєння відбулось у серці Юди Великого Четверга. Він прийняв Євхаристію у вигляді хліба і вина, але над його душею панував гріх.
Не можна легковажити прийняттям Святого Причастя. Щоразу треба добре дослідити свою душу, і якщо є сумніви – приступити до сповіді із щирим каяттям і, що також дуже важливо, з твердою постановою виправити свої недоліки.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
