Родина у нас велика і сільська. В селі жили мої прабабусі і бабусі, батьки наші – з сусідніх сіл на Полтавщині, одружилися і теж лишилися жити в селі.
Народились ми з сестрою. Батьки, бабусі й дідусі з малечку привчали нас до праці на землі, прививали любов рослин, домашнього господарства. Але на сестру цене мало впливу.
Ірина завжди хотіла втекти, по ній це завжди було видно. Вона зі школи мріяла про місто. Гарно вчилася і постійно приймала участь у якихось конкурсах і олімпіадах, змаганнях – аби поїхати в місто.
І в неї вийшло те, про що вона мріяла. У той час, коли я вийшла заміж за нашого місцевого хлопця, з яким ми зустрічалися ще з одинадцятого класу і ми розпочали своє сімейне сільське життя – Ірина поїхала навчатися в обласний центр і ми її відтоді бачили її вдома в селі не частіше разу на кілька місяців.
Потім сестра вийшла там заміж, і ця історія нас всіх засмутила. Ні весілля, ні застілля, ні запрошення доя рідні – вони там у місті собі розписалися удвох, і нас усіх просто повідомили: і вони тепер чоловік і дружина. А потім вони поїхали кудись на заробітки, здається в Нідерланди чи ще кудись.
Приїхали, жили в орендованій квартирі якийсь час, народили дітей, а потім ще й взяли таки собі трикімнатну квартиру, в новобудові, і робили у ній кілька років ремонт.
Ми весь цей час спілкувалися і – регулярно, але не близько. Бо вони геть інші від нас. І остання наша зустріч – тому підтвердження.
Як могла з нами так вчинити моя городська сестра – я не уявляю! В кого вона така – не відомо! Але і я з чоловіком і дітьми, і мої батьки також у їхній бік більше і не глянемо, не те, щоб їхати!
Як я вже сказала, старша сестра з чоловіком і двома дітьми переїхали місяць тому у нову квартиру, трикімнатну в новобудові. І запросили нас в гості.
Минулими вихідними ми поїхали – мама, тато, я з чоловіком і двома дітьми. Ми коли зібралися їхати подивитися на те чудо – нову квартиру – узяли для Ірини і її родини з собою дві курки, яєць, картоплі, буряків і моркви, а тато від продажу двох кабанів віз гроші – подарувати сестрі на окрему машину.
Зайшли ми, обдивилися хороми, але не помітили у квартирі якихось ароматів від приготованих страв. А потім нам кажуть: “Взувайтеся, речі з собою беріть”.
І нас повели в ресторан і потім в готель. Більш ми в квартиру не повернулися. В неділю після прогулянки містом і сніданку якимись круассанами з кавою ми поїхали додому. Дуже засмучені.
З повагою, Олена М.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
