fbpx

Якщо жінка мріє стати матір’ю, то має подарувати до церкви рушник. І, кажуть, що дійсно допомагає здійснити мрію подружжям! А чого не варто приносити в дар

І дійсно існує ще така традиція у деяких карпатських селах. І, кажуть, допомагає здійснити мрію подружжям, які довго н могли мати дітей.

Дарують у храми й різноманітні ужиткові речі, проте церква не завжди схвально відноситься до таких подарунків. Джерело

Що ж можна і чого не варто приносити в дар, розповів ієромонаха Йосафата Хаймика та директорку Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Ярославу Ткачук.

-Звідки походить традиція дарувати рушники до церкви?

Ярослава Ткачук: – Ще з давних язичницьких часів українці приносили дарунки богам. Після прийнятя християнства ця традиція перетворилася у вияв благодійності серед багатих людей, коли вельможі жертвували великі суми грошей на будівництво та впорядкування церков, а бідніші несли до церкви хто що міг.

А що могли дати селяни для Самого Бога? Усе найкраще, що було в їхніх родинах. І одна з таких речей — рушники як домашні обереги.

Жінки, які хотіли стати матерями, вкладали у вишиття ще й свої мрії та молитви за майбутніх діточок. Ті ж, у кого вже було багато дітей, або старші пані, які не хотіли народжувати, жертвували завісу – катапетасму на Царські ворота.

Це символічний дарунок із прихованим проханням, аби Бог закрив їхнє лоно, як завіса закриває святиню.

о. Йосафат: – Ділитися тим, що маєш, із іншими, які цього не мають – це одна із засад християнства. Ще при житті до цього закликав сам Ісус Христос. Згодом перші християни на спільні служіння приносили їжу і ділилися нею.

Загалом церкви нині і живуть із благодійності. А щодо дарунку завіси на Царські ворота, то це забобон. Адже тільки Господу вирішувати, кому і скільки послати дітей.

І якби священик дізнався, що у храм принесли дарунок із проханням, щоби жінка більше не народжувала, то він ніколи б цього не прийняв. І я особисто не раджу нікому цього робити.

-Рушники, які дарують за майбутніх дітей, якісь особливі?

Ярослава Ткачук: -Вони вишиті переважно у червоно-чорних, синьо-голубих, фіолетових, жовто-червоно-зелених барвах, або ж у кольорах, якими розписана церква, зі строгим симетричним геометричним орнаментом.

Як правило, такими рушниками прикрашаються ікони Богородиці.

о. Йосафат: – Дуже добре, коли люди, які хочуть подарувати рушник до церкви, радяться зі священиком, якого розміру, кольору та орнаменту має бути дарунок. Часто в храмі потрібні парні рушники, а люди дарують по одному. Тоді доводиться просити жертводавицю вишити ще один аналогічний рушник.

-Що ще дарують до церков, і чого не варто дарувати?

Ярослава Ткачук: — Дарують килими, ікони, фігурки, ритуальні церковні речі, які потрібні для Богослужінь.

Дарують не лише за те, щоби мати чи не мати дітей, а жертвують речі за здоров’я, за щасливі операції, за добру працю, за те, аби знайти пару, а останнім часом популярні дарунки за добрі закордонні заробітки, за мир і щасливе повернення рідних з АТО.

о. Йосафат: – Часто в церквах, монастирях, де є чудотворні ікони або їх намолені копії, можна побачити ювелірні вироби—воти, подарунки за оздоровлення.

Дехто навіть замовляє у ювелірів вилити ту частину тіла, яка оздоровилася. А храмам, що будуться, можуть запрезентувати будматеріали.

Подарувати можна навіть свій час – попрацювати на благо церкви. Головне, щоби дарували від серця, щоби це не були «торги» з Богом.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page