Мені 27 років, я неодружений. Живу у столиці, працюю в IT-компанії. Вже три роки проводжу свою відпустку у батьків у маленькому обласному містечку біля Києва через постійні ремонти і перебудови, задумані моїм батьком, який зараз на пенсії.
Щороку – одне й те саме. Потрібно збудувати гараж, лазню, кімнату, басейн. Я завжди виділяю кошти на усі ці заходи. Словом, щороку туди йде приблизно по двісті-триста тисяч гривень. Звісно, безоплатно.
Звичайно, я зобов’язаний своїм батькам за виховання та навчання, але все, що я маю, все було зароблено мною особисто і без будь-якої допомоги з їхнього боку – це квартира, машина. Подарунки мені батьки ніколи не дарували. З 19 років я ніколи не просив нічого для себе. Звісно. це все потім мені залишиться, але чи залишиться і чи буде мені треба?
Мені хочеться жити для себе. Дівчина хоч і не каже нічого, але бачу, що моя турбота про батьків її напружує, адже їй також доводиться їхати зі мною. Не знаю, як поговорити з батьками, що в мене і своє особисте життя є, і хочеться самому ispovedi.com пожити. Чи вже добудувати їхній пентхауз і не сперечатися з найріднішими у такі буремні часи?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
