fbpx

ЗУПИНКА “НЕБО”: притча, яка обов’язково торкнеться ваших сердець! “- Я?.. Я нічий. І їжу сам. – Діти не можуть бути нічиїми. Де твоя мама? Ти заблукав? – Моя мама пішла на Небо. Я теж хочу туди. Тітко, ви не знаєте, який тролейбус їде на Небо? – Маленький, немає такого маршруту. І дістатися туди нелегко. – Але я так хочу побачити свою маму… Невже ні на чому не можна доїхати на Небо?”

Тролейбус їхав за своїм звичайним маршрутом. Люди виходили і заходили. До кінцевих зупинок у вагоні залишалися дві жінки і маленький, бідно одягнений хлопчик з великими і дуже сумними очима.

Одна з жінок вийшла на передостанній зупинці. Кондуктор, думаючи, що хлопчик їде разом з нею, покликала:

– Жінко, ви забули свою дитину?

– Цього, чи що? Такий безпритульний не може бути моїм сином, – гидливо відповіла та.

– Ти чий, хлопчик? Може бути, ти загубився? – Співчутливо запитала кондуктор.

– Я?.. Я нічий. І їжу сам.

– Діти не можуть бути нічиїми. Де твоя мама? Ти заблукав?

– Моя мама пішла на Небо. Я теж хочу туди. Тітко, ви не знаєте, який тролейбус їде на Небо?

– Маленький, немає такого маршруту. І дістатися туди нелегко.

– Але я так хочу побачити свою маму… Невже ні на чому не можна доїхати на Небо?

Тут інша жінка, молодша, підійшла до хлопчика, обняла його і ніжно пригорнула до грудей.

– Як тебе звуть, синку?

– Взагалі-то я – Митя. Але тепер мене називають 57.

– ?

– Я живу в притулку. Нас там дуже багато. І ні в кого немає мам. Вихователька не може всіх запам’ятати і називає нас за номерами.

– Важко тобі, малюк?

– Мене ніхто не любить. Мама завжди мене цілувала. Вона читала мені казки на ніч і співала колискову. А ще ми разом молилися. Я так хочу побачити маму. Вона пішла і більше не повернулася. Тітко, а ти була на Небі?

– Поки що ні, мій хороший. Але я знаю, як туди потрапити. Самому тобі дороги не знайти. Хочеш, я візьму тебе в свій будинок? Ми будемо жити разом, і чекати Христа. Він зможе привести нас на Небо, де живе тепер твоя мама.

Очі хлопчика засяяли надією. Він притулився до доброї жінки, як колись до мами, а та ніжно гладила його по голівці і ласкаво посміхалася.

На кінцевій зупинці вони вийшли. Кондуктор з водієм довго дивилися їм услід. Хтось із них сказав:

– На нашому маршруті зупинка “Небо” не відзначена. Але все-таки, мені здається, вона є на цій лінії.

Бог живе там, де живе любов. А де Бог, там і до Неба не далеко.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, stuxoza.blogspot.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page