fbpx
Духовна скарбничка
АНГЕЛ МІЙ чи “ПОЩАСТИЛО”? Неймовірна історія про те, що Господь ЗАВЖДИ поруч, а ми цього не цінуємо. “А старший хлопчик все це чув і подумав: якщо у нього такий поганий братик, на якого всі, навіть мама, плюють, то навіщо ж він такий взагалі потрібен? Ну і взяв його з коляски, вийшов на балкон, який був відкритий через сильну спеку…”

Ця історія – дивовижна і яскрава ілюстрація людської невдячності, та й дурості. Адже ми, люди, такі, що готові вірити у що завгодно і в кого завгодно, тільки не в Бога. Який нам впродовж всього нашого життя Свою любов і турботу показує.

Так ось, жила-була у нас в місті бабулька одна. Добра, треба зауважити, старенька. І ось якось зібралася вона добрий учинок зробити: назбирала по дому всяких речей старих, ганчірок там, кофтинок якихось, суконь своїх довоєнних, поштопала де треба. Та й думає: знесу в церкву, може, й згодиться кому, бездомним або біженцям передадуть.

Зібрала все в мішок великий такий матерчатий, та й в куточок поставила. Завтра знесу після обіду, думає. А сама спати лягла.

І ось, хочете – вірте, хочете – ні (тільки я брехати не стану, а як на духу кажу), сниться їй сон.

Нібито вона себе як би з боку бачить. У себе ж в квартирі, тільки все якесь світле кругом і на душі якось радісно. Стоїть вона посеред кімнати з мішком цим в руках.

А перед нею дівчинка, маленька така, в платтячку білому стоїть. Красива, як янголятко. Ну і, посміхаючись так, каже бабусі: що, мовляв, бабуся, у тебе це за мішок такий? А вона їй і відповідає: це, каже, дрібнички різні зібрала я, випрала та поштопала, можливо, кому згодиться, ось в церкву знесу.

«Це добре, – каже дівчинка, – тільки от мішок у тебе брудний дуже, так ти його випери, добре? Не забудь тільки». Сказала, засміялася і раптом поділася кудись.

А баба прокинулася вся перелякана, як ніби й справді до неї Ангел приходив. Ну і давай насамперед мішок той перти. Мало чого… Хтось может посміятися над самотнью старенькою. “Поїхавша”, мовляв, на старості років.

Я б і сам, напевно, посміявся, якби не одна подія, що відбулася потім…

У родині одній народився хлопчик. Друга за рахунком дитина. А братику його чотири рочки було. І ось, як прийнято, через деякий час стали його батьки всіх на гостину запрошувати.

Гостей прийшло багато, всі з подарунками та привітаннями. І, звичайно, кожен хоче на руки взяти, в щічки розцілувати, потискати малюка. А батьки, треба сказати, люди дурні, забобонні. Не можна, кажуть, дитинку хвалити, а то ще наврочите нам його.

Ось і почали дорослі всі по черзі відповідати на малюка дивитися так засуджувати: «Тьху, який негарний, тьху-тьху, який нехороший, тьху, просто бридкий і зовсім не подобається нам. Загалом, тьху на нього!»

Ось всі по черзі наплювати, пішли на кухню цю справу обмивати за старовинним нашим звичаєм, без якого жоден захід не проходить.

А старший хлопчик все це чув і подумав: якщо у нього такий поганий братик, на якого всі, навіть мама, плюють, то навіщо ж він такий взагалі потрібен? Ну і взяв його з коляски, вийшов на балкон, який був відкритий через сильну спеку. Та й скинув братика вниз, як кидав зазвичай свої іграшки.

Це була б страшна історія, якби Сам Бог не дбав про маленьких діток, посилаючи їм на допомогу Своїх слуг – Ангелів.

Так ось, бабулька та, що мішок прала, жила в акурат під цією самою сім’єю.

Ну і, звичайно ж, виправши свій мішок, повісила його на такі мотузки, як у всіх «хрущовках» з балкона на палицях стирчать.

А малюк прямо в мішок і впав.

А коли батьки спохватилися і допитати у сина, куди він братика подів, то у мами, яка на своє дитя «тьху» робила, трохи напад не стався. А батько увірвався до старенької, яка нічого не розуміла, і дістав з випраного мішка свого мирно сплячого малюка, який – слава Богу! – навіть і не помітив ніяких змін.

І що ви думаєте, хто-небудь спасибі Богу сказав? Ніхто, крім бабусі.

«ОТ ПОЩАСТИЛО!» – кажуть.

А я ось тут подумав: хто це такий «ПОЩАСТИЛО», що йому замість Бога дякують? Думав-думав, трохи голову не зламав, та так і не зрозумів.

За себе можу одне сказати: я його, цього «ПОЩАСТИЛО» не знаю.

А знаю тільки те, що за все треба Господу дякувати, – адже без Нього жодне хороше і добре діло на землі не відбувається.

Авторм – Рустем Гарипов, джерело

Читайте також: НА ВИХІДНИХ ВИРІШИЛА ПОБАЛУВАТИ РІДНИХ ЧЕБУРЕКАМИ. ЗА ЦИМ ПЕРЕВІРЕНИМ РЕЦЕПТОМ ВОНИ ВИХОДЯТЬ ТАКІ ХРУСТКІ І СОКОВИТО-СМАЧНІ, ЩО НА НАСТУПНИЙ ДЕНЬ НІКОЛИ НЕ ЛИШАЮТЬСЯ. СЕКРЕТ – У ЗАВАРНОМУ ТІСТІ І ДУЖЕ СОКОВИТІЙ НАЧИНЦІ.

Фото ілюстративне з відкритих джерел.

facebook