Головна

життєві історії

Я вирішила віддати під оренду свою двокімнатну квартиру у Львові. Передзвонила йому і сказала: “Бери таксі, я речі збираю”. Зрештою зупинилася на молодій парі, зустрілася з ними, підписала договір. А вони перетворили мою власність на хостел. Вся моя квартира заставлена ​​дерев’яними двоярусними ліжками! Два на лоджії, шість у кімнаті, дві на кухні замість столу. Деякі ліжка зайняті, деякі порожні
життєві історії 0
Я вирішила віддати під оренду свою двокімнатну квартиру у Львові. Причина – зустріла своє щастя на п’ятому десятку. Познайомилася із чоловіком у магазині, розговорилися. Виявилось, що ми живемо
Ми з чоловіком і двома дітками – з маленького залізничного містечка на Донеччині. Два роки тому всі друзі мені говорили: кидай його, подавай на аліменти, він об тебе ноги витирає! Так, зраджував у відкриту. Але я боялася залишатися з двома дітьми, у мене немає рідних. Як Бог і серце підказали. Війна, а він – поруч
життєві історії 0
Ми з чоловіком і двома дітками – з маленького залізничного містечка на Донеччині, яке завжди було проукраїнське. Жили спокійно, працювали на залізниці, ростили діточок. Я не можу сказати,
Забирай дочек, минимум вещей и к нам! Я тебе помогу, сестричка, я знаю, как выехать из-под Киева в Питер, там есть у меня люди, кто занимается, дам контакт. У нас хорошо, санкции пока мы, простые, не ощущаем. Зато безопасно, это главное! Даже не думай, прошу тебя! – всі ці жахливі два тижні я спілкувалася з сестрою з Санкт-Петербургу. – Ну, само собой вернетесь, уже в
життєві історії 0
Мені 42 роки, три роки тому раптово овдовіла. Маю двох дочок-студенток, 18 і 20 років. Живемо з донечками у невеликому містечку недалеко від столиці. Самі уявляєте, як нам
Тато мого сина Андрій зателефонував напередодні ввечері, попросив сина на день взяти до себе. Ромчику 7 років, я працюю цього дня – чому б і ні. Вранці дорогою на роботу завезла сина до батька. Про радість моєї дитини я навіть писати не буду: та ще з вечора стрибав від нетерпіння, чекаючи зустрічі з татом. Передала з рук до рук. Одягла у трохи затягані черевики, теплі товсті рукавички не першої свіжості, під утепленими штанами кальсони. Піду зварю баняк борщу
життєві історії 0
Тато мого сина зателефонував напередодні ввечері, попросив сина на день взяти до себе. Ромчику 7 років, я працюю цього дня – чому б і ні. Вранці дорогою на
Прожив він із сім’єю майже двадцять років і пішов до іншої. Дружині сказав, що не любив її ніколи, що вона не викликає у нього почуттів як жінка, що вона йому як сестра
життєві історії 0
Один мій знайомий, Максиме, якось за чарочкою чаю розповів мені про своє нещасливе кохання в юності. На першому курсі інституту він закохався у свою одногрупницю. Це була симпатична,
Ближче й рідніше за людину, ніж вона в мене й не було. Намагалася зробити так, щоб їй було комфортно дружити зі мною. Ніхто мені не пояснив, що дружба це вибір обох, коли взаємна допомога, а не в одні ворота
життєві історії 0
Я — дуже поступлива і добра людина. Може, мене так виховали, може, сама такою виросла. Звикла допомагати всім, хто попросить допомоги. Навіть якщо ця допомога мені не вигідна,
Три роки тому ми переїхали в село, життя здавалося похмурим і сумним. Міську квартиру довелося продати, після того, як прогорів бізнес чоловіка. Грошей вистачило лише на невеликий будиночок у селі біля Умані, дітям довелося піти до сільської школи, а я зайнялася пошуком роботи для себе та чоловіка. Люди підказали, що неподалік розташована елітна забудова. Якось господар Мирослав Іванович попросив залишитися в будинку на ніч. Будинок Мирослава Івановича наповнився вимушеними гостями з Києва
життєві історії 0
Три роки тому ми переїхали в село, життя здавалося похмурим і сумним. Міську квартиру довелося продати, після того, як прогорів бізнес чоловіка. Грошей вистачило лише на невеликий будиночок
Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький згорточок тихенько схлипував, наче розуміючи, що нікому не потрібен. – Доля тебе покарає. Пошкодуєш, Таню, ой, пошкодуєш. – Подумай про суму. Двічі не питатиму. Згадалися слова санітарки тітки Ніни: «Доля тебе покарає». – Тату, що з мамою? Як сама не своя
життєві історії 0
Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький згорточок тихенько схлипував, наче розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка тітка Ніна, яку побоювалися пацієнтки та молоді медсестри, зворушливо дивилася на
45-річна Галина з 23-річною дочкою Мариною живуть у маленькому містечку на Полтавшині. Мешкали жінки у двокімнатній квартирі. Обидві незаміжні. Свого часу Галина жила з одним чоловіком, від якого вона народила свою єдину дочку
життєві історії 0
45-річна Галина з 23-річною дочкою Мариною живуть у маленькому містечку на Полтавшині. Мешкали жінки у двокімнатній квартирі. Обидві незаміжні. Свого часу Галина жила з одним чоловіком, від якого
Раїсо Степанівно, теща моя дорога, матусю моя! – благав Андрій у телефон. – Приїжджайте до нас, будь ласка, моїх сил немає! Знову у наталки заскоки6 на вечерю казна що, Рибалка під забороною, у гаражі з мужиками посидіти не дає, дітей засіпала своїм суворим вихованням. Словом, врятуйте. – Через кілька днів буду. Час завжди однаковий! Поважати роботящого чоловіка треба завжди! То що за суп такий каламутний? Суп-пюре із селери?
життєві історії 0
Андрій благав у телефон: – Раїсо Степанівно, теща моя дорога, матусю моя! –  – Приїжджайте до нас, будь ласка, моїх сил немає! Знову у наталки заскоки – селера

You cannot copy content of this page