– Моїй свекрусі просто дуже нудно вдома без улюбленої справи, ось тому, вона і чіпляється до мене!
Ура, Валерка зробив мені пропозицію, ми вже рік зустрічаємося, я його дуже люблю і ось нарешті, ми будемо разом по-справжньому. Справа вся в тому, що весь цей рік
Синові 25 років, надумав він одружитися. Невістка наче гарна дівчина, нам подобається, ми не проти їхнього союзу. Але майбутні свати заявили, що грошей на весілля у них немає! І це при тому, що молоді будуть жити у моїй квартирі, яка мені від бабусі лишилася і яку я вже на сина переписала. Весілля – це не копійки, вдягнути наречену лише скільки коштує! Просять у нас гроші в борг
Синові 25 років, надумав він одружитися. Невістка наче гарна дівчина, нам подобається, ми не проти їхнього союзу. Але майбутні свати заявили, що грошей на весілля у них немає!
– Навіть не знаю… Думаю, мені вже ніхто не допоможе! – важко зітхнула жінка. – Розумієте, завтра у мене знайомство зі сватами. Вони дуже багаті люди, а сваха відома художниця і любителька антикваріату. Я так хвилююся!
Галина хвилин сорок стояла біля вітрини антикварної крамниці. Жінка розглядала різні речі і ніяк не могла вибрати. – Вам допомогти? – посміхнувся приємний дідок. – Навіть не знаю…
Коли я запитала Ганну Гаврилівну, чому вона, в свої п’ятдесят п’ять, не хоче звернути увагу на чоловіка, який всім своїм виглядом показує, що вона йому не байдужа, то жінка сказала мені дуже важливі слова, хоча на той момент я її не зрозуміла, але і на це є своє пояснення, і це – вік!
Колись давно, коли мені було років двадцять, я подружилася з однією літньою жінкою. Ганні Гаврилівні було п’ятдесят п’ять років, і вранці і ввечері вона вигулювала в парку, неподалік
Єдина дочка Ніни Олексіївни надумала перебратись з міста до села. Таке рішення вона прийняла несхвально, але таки змирилася. – Ну, раз так захотіли, то пробуйте, чи надовго… життя в селі не легке – міркувала жінка, – а Гануся ходить в чудовий садок у Львові, і нехай ходить! А раптом ви через пів року передумаєте? Будинок продасте і в місто повернетеся. А ми Ганусю з місця зірвемо. Нехай, час все розставить по місцях
Єдина дочка Ніни Олексіївни надумала перебратись з міста до села. Таке рішення вона прийняла несхвально, але таки змирилася. Трапилась ця історія в далеких 80-х, коли звичайні стаціонарні телефони
Молоді воркували за весільним столом. Олег пилинки здував зі своєї Наталки, а вона… вона лише зиркала великими очиськами. – Ой, а чого ж то далі від неї очікувати, раз ця краля вже носом крутить? – думав дідусь Петро, який тихенько споглядав за цим цирком. – Соромно мені за тебе, онучку. Хто таке бачив, щоб чоловік так з дружиною сюсюкався? Запам’ятай: чим годити бабі більше, тим вона буде зліша
В цей день в селі гуляли весілля. Всі гості були веселі та щасливі. Молоді не могли намилуватись одне одним, а особливо Олег, він буквально пилинки здував зі своєї
Всю ту останню Назарову ніч Галя тулилася до чоловіка, вбирала в себе його останнє тепло. Сиділа біля нього на стільці, не відходила, а скронею, чолом все торкалася його плеч, таких сухих, худеньких. Чоловік вже був у забутті. А за два дні до того він сказав свої останні слова: “Галю… Там, в шафі, поличка з подвійним дном… Візьми там конверт…”
Всю ту останню Назарову ніч Галя тулилася до чоловіка, вбирала в себе його останнє тепло. Сиділа біля нього на стільці, не відходила, а скронею, чолом все торкалася його
Хіба думала Мотря, що доживати буде біля колишньої невітки, яку терпіти не могла? А життя – он воно, яке. Тиха тепер Мотря стала, і кожного разу, коли Стефанія ставить перед нею тарілку з запашним супом чи пирогами, цілує невістчині руки
Хіба думала Мотря, що доживати буде біля колишньої невітки, яку терпіти не могла? А життя – он воно, яке. Тиха тепер Мотря стала, і кожного разу, коли Стефанія
Коли хтось говорить, що зі свекрухами можна мирно жити, я в це не вірю. З моєю точно це не можливо! Раз на тиждень, а також у вихідні вона без запрошення заявляється в гості і починається. «Навіщо ви туалетний папір купуєте, адже можна газетку пом’яти! Чому ви такий сир дорогий купуєте – достатньо плавленого «Дружби». Мило навіщо рідке? Користуйтеся господарським!»
Коли хтось говорить, що зі свекрухами можна мирно жити, я в це не вірю. З моєю точно це не можливо! Раз на тиждень, а також у вихідні вона
– Юлька, ти? А ти що, досі в цій хустині ходиш? Скидай її. Одягни щось по світліше, а то злилася вся. – Розказала Юля по своє життя, а та аж здригнулася. В кінці розмови дала адресу однієї жінки, і благально попросила туди з’їздити. Довго Юля думала над цим, та коли дочка прийшла одного разу з роботи, і сказала, що погано себе почуває, все тіло наче сковане, Юля взяла в торбу хустку і подалася до бабки
Юля була з бідної сім’ї. Освіти ніякої в свій час не здобула, тому пішла працювати звичайною санітаркою. Мама казала: в теплі, в білому халаті, а держава завжди гроші

You cannot copy content of this page