життєві історії
Катя сиділа навпроти мене і голосно плака. Щасливий шлюб, двоє дітей, молодшому 2 роки. Чоловік дуже любить дітей. Молодший син не від чоловіка. Чоловік про це не знає.
Мене звуть Настя, мені 29, синові 4 роки. Я боюся, що свекруха хоче забрати у мене сина. Ми живемо в селищі в будинку в батьків чоловіка. Свіже повітря,
Була у мене родичка, дама енергійна і спритна. У бізнес вона пішла мало не попереду всієї країни, наживала і збирала добро, не шкодуючи сил, для сина і дочки.
Як мамі одній виховувати чотирьох дітей?! Хочу поділитися своїм особистим досвідом, як жити, не дивлячись ні на що. Як любити життя і дарувати цю любов дітям після розлучення.
Світлані було за тридцять. Відсутність особистого життя доводило до неврозів. Її мучила пекуча образа на бабусю і на себе тому, що розумом Світлана розуміла – звинувачувати їй краще
Наталині подруги давно повискакували заміж, і тільки вона до сих пір сиділа в дівках. Не було у неї ні нареченого, ні навіть простенького залицяльника. Наталя вимкнула світло, запалила
Я хочу, щоб ця жінка була моєю. Ну і що, що вона заміжня, що мені 34, а їй – 43. Так, у неї чоловік, майже доросла донька, але
Я хотіла б знати думку інших жінок щодо моєї ситуації. Я думаю, що кожна мама пережила або переживає щось подібне. У мене є дві доньки, десять і чотири
Вона мені телефонує раз на місяць стандартно. Говорить: «У нас діти, я його люблю, залиште нашу родину у спокої!» Але я не беру чужого, я хочу забрати своє.
Моє життя ніколи не було легким, але я завжди знала, яку б долю нам не підготував Всевишній, ми в силі все пережити. Моя історія цьому і приклад. –