В “схованці” дружини я побачив таку суму грошей, що мені в очах потемніло. В ту ж хвилину я купив квитки на відпочинок до Львова. Це завжди було для мене лише мрією, а тут така можливість. Я поїхав сам, без Ярини, вперше в житті. В неї ж все не на часі було. Коли вона дізналася, то була у гніві. – Як ти міг так вчинити? Це безвідповідально! Ти просто витрачаєш гроші на вітер! – Я витрачаю не все, а частинку. І нарешті – на себе
В “схованці” дружини я побачив таку суму грошей, що мені в очах потемніло. В ту ж хвилину я купив квитки на відпочинок до Львова. Це завжди було для
Поки Нестор незграбно кидав у велику сумку свої речі, а просто погладжувала свій животик, в якому тільки-тільки зародилось нове життя і мовчала. Всередині мене був водоспад сліз, але на зовні і сльоза не вийшла. Я мужньо спостерігала за його рухами, а потім таки не стрималася і тихо сказала: “Нестора, я при надії”. Я до останнього надіялася, що хоч дитинка його зупинить
Поки Нестор незграбно кидав у велику сумку свої речі, а просто погладжувала свій животик, в якому тільки-тільки зародилось нове життя і мовчала. Всередині мене був водоспад сліз, але
На свій день народження я до останнього чекала чуда. З Валерієм ми зустрічаємось майже рік, а це досить багато, щоб впізнати людину і її вподобання. Та день 4 лютого промайнув для мене як сон. Ні дзвінка ні повідомлення. Ввечері я таки вирішила розставити всі крапки над “і”. І ви знаєте, я таки була змушена зняти ті рожеві окуляри
На свій день народження я до останнього чекала чуда. З Валерієм ми зустрічаємось майже рік, а це досить багато, щоб впізнати людину і її вподобання. Та день 4
Я ошаліла! Кажу невістці: — Уляно, хіба можна по три буханки хліба в день зʼїдати??? А вона спокійно так, навіть не відриваючи погляду від телефону: — Ну, ми їмо так.  — Ми?! Це хто це “ми”? — Ну я, Сашко, діти. Я аж сіла. Чесно, такого навіть уявити не могла. Три величезні буханки хліба за день! У наші часи з однієї тиждень можна було прожити, а вони — за день!
Я ошаліла! Кажу невістці: — Уляно, хіба можна по три буханки хліба в день зʼїдати??? А вона спокійно так, навіть не відриваючи погляду від телефону: — Ну, ми
Я подивилась у вічко: за дверима стояв свекор з тими торбами з банками і одягом спочилої свекрухи, все тепер до нас тягне! Я вирішила не пускати і не відчинила. Він постукав раз, другий. Потім настала тиша, але через хвилину почувся голос: — Оленко, я знаю, що ти там! Я стояла, затамувавши подих. Не тому, що мені було страшно, а тому, що я не знала, як правильно вчинити
Я подивилась у вічко: за дверима стояв свекор з тими торбами з банками і одягом спочилої свекрухи, все тепер до нас тягне! Я вирішила не пускати і не
В квартирі, яку нам з Інною віддала моя теща, я зробив шикарний ремонт. За три роки я вклав туди і сили і гроші. Там жила бабулька і її четверо котів, то ж ви можете уявити стан квартири. Прийшлось все здирати до штукатурки. І тільки ми спокійно зажили, на порозі з’явилася теща з проханням звільнити її квартиру. – Оля хоче до весілля з хлопцем пожити, так би мовити, притертися. – Ця Оля, це молодша сестра моєї дружини
В квартирі, яку нам з Інною віддала моя теща, я зробив шикарний ремонт. За три роки я вклав туди і сили і гроші. Там жила бабулька і її
Я сказала матері чоловіка після цих яєць і кабачкової ікри, щоб і дорогу в нашу квартиру забула. Чоловік, якщо захоче, нехай до неї ходить. Це ж треба було нагодувати так дитину, якій 5 місяців! Смажені яйця і ікра з кабачків
Я сказала матері чоловіка після цих яєць і кабачкової ікри, щоб і дорогу в нашу квартиру забула. Чоловік, якщо захоче, нехай до неї ходить. Це ж треба було
В Матвійка був день народження. Серед запрошених була і свекруха. Прийшла Ольга Яківна трішки розгублена. Вона швиденько роззулася і закинула чоботи в тумбочку біля порогу. Мене це здивувало, бо раніше свекруха так не робила. Але я була зайнята приготуванням страв, тому відпустила цю ситуацію. Але прозріння прийшло, як тільки  я помітила на нашій плитці сліди від її мокрих шкарпеток. – Ну приїхали!, – сказала я роздратовано чоловіку. – Я ж тиждень тому мамі купила чоботи на базарі! Але вони “відчалили” до Віри, сестри чоловіка
В Матвійка був день народження. Серед запрошених була і свекруха. Прийшла Ольга Яківна трішки розгублена. Вона швиденько роззулася і закинула чоботи в тумбочку біля порогу. Мене це здивувало,
Мене втомили не на жарт проблеми то тещі, то моїх батьків, то дітей, то онуків, то батьків другої половини дітей, то сестри дружини, то мого брата – і скрізь ми повинні брати участь, слава богу, якщо тільки фінансово. Низка нескінченних сімейних свят вже дратує. Приїжджаєш додому – вічно спотикаєшся об онуків або тещу, або сестру дружини чи ще когось. Хай би на вихідні, а то й серед тижня всі товчуться у нас!
Збоку здається, що ми щаслива родина. Побралися ми з атериною рано, у шлюбі вже 30 років. Багато чого разом пройшли пляч-о-пліч. Діти дорослі, вже онуки. У всіх окреме
Коли не стало тата, Ірина приїхала. Може, час підвернувся зручний – не знаю. Вона оплатила кафе, де ми поминали тата, і поїхала назад у свою Італію. А коли мами не стало відгукнулася лише грошовим переказом у 300 євро. І знову – я тут, усі турботи лягли на мої плечі. Минув рік, і я ледве оговталась після втрати батьків. Та й дім, незважаючи на старість, став для мене справжньою родинною фортецею. От тільки нещодавно на подвір’ї з’явилася сама Ірина. – Стефаніє, а ходімо-но глянемо, де тут можна розширитись, – промовила вона, виходячи з машини
– 300 євро, Стефаніє, переводжу прямо зараз, – пролунало у слухавці від Ірини, коли я ще не встигла оговтатись після сумної новини про відхід мами. Та на прощання

You cannot copy content of this page