Вранці до нас на балкон прилітають горобці, стукають у підвіконня, голосно обговорюють наше особисте життя. Години до сьмої вдається вдавати, що нікого немає вдома, потім прокидається Люда.
Тобто вона, звичайно, не вся прокидається. Прокидається якась невелика ділянка її розуму, вона відповідає за те, щоб тицьнути мене пальцем у бік і вимовити:
– Звари кави, м-м?
На цьому його завдання виконано, Людиного організму продовжує солодко спати. Якщо в цей момент запитати її: “Тобі з молоком чи чорну?”, вона відповість:
– Це за межами моєї компетенції. Розбуди мене через півгодини з іншого приводу.
Я не знаю, що сниться Люді, зважаючи на все, сни в неї набагато цікавіші, ніж мої. Я одного разу поскаржився їй на це, вона хитро підморгнула і сказала:
– Тому що у мене там кабельне!
Сни по кабельному передають дуже вигадливі. Якось Люда прокинулася серед ночі, розштовхала мене і запитала:
– А де кавун?
Я сказав:
– Там, – слово честі, тоді я саме так і думав.
Тоді вона заспокоїлась і сказала:
– Нічого, зачекає, – і миттю заснула. Я після цього не спав ще годину, все розмірковував про кавуни та вічне.
Відразу після Люди прокидається Мурзік. Почувши, що я встаю, він біжить на кухню, по дорозі він хрипко нявкає, щоб я не заблукав. Поки Мурзик снідає, я мажу бутерброди вершковим сиром і варю каву на молоці, з цукром та щіпкою кориці, а потім несу все це на підносі до спальні. Люда любить прокидатися від запаху кави, у такі дні має свято. Свято трапляється один-два рази на тиждень, частіше не можна, щоб воно не перетворилося на рутинні будні.
– М-м-м, – каже Люда, розліплюючи очі. – Кава пахне. Який ти дбайливий, кава зварив!
Та ділянка кори, яка замовляла каву, у сварці з рештою кори, вони не спілкуються. Тому коли прокидається решта Люди, ніхто в її голові не знає, як було діло, то Люда думає, ніби я варю каву з власної ініціативи. Ми п’ємо каву, потім Люда встає та дрейфує в коридор, до дзеркала.
– Я гарна, – каже вона, жмурячись на себе лівим оком. – Ой, гарна! Глянеш, аж співає душа!
Вночі випав сніг. Все підвіконня усипане снігом, за ранок горобці встигли на ньому натоптати. За балконом у нас висить пташина годівниця, поки Люда вмивається, я інвестую в годівницю пшоно з пакета. До того моменту, коли дружина повертається в спальню, в годівниці вже в повному розпалі сценка з життя студентської їдальні, їжа летить на всі боки, горобці лопають так, що пір’я за вухами тріщать.
—- Ось того, з нахабною пикою, я вже впізнаю, — каже Люда. – Давай назвемо його Джек, він буде Джек-горобець.
Потім вона зауважує, що на вулиці повно снігу.
– Це просто непорядно, – каже Люда. – На вулиці весна, всі пристойні люди хотіли б уже надіти туфлі. У цій країні все робиться невчасно, навіть сніг підвезли із запізненням на місяць. Я ж бачу, що він лютневий, чому він випадає у березні?
Потім Люда показує обличчям, як падає сніг. Пластівці снігу, якщо вірити Люді, не надто розумні, ось вони стовпилися на краєчку хмари і дивляться вниз. У пластівців немає однини, якщо з краю хмари впав один, значить, зваляться всі. Всім хочеться подивитися, як перший впаде на землю, задні починають напирати і зіштовхують передніх з краю, чим більше впали вниз, тим цікавіше це видовище для тих, хто залишився нагорі. Так виходить снігопад, ці безмозкі пластівці не заспокояться, доки всі не випадуть в осад.
Люда довго підбирала слово, щоб позначити однину від слова «пластівці», слово «холоп» виразне, але не дуже підходить за змістом. В результаті вона зупинилася на слові «хлопець», воно все одно рідко використовується, отже, можна пристосувати його на якийсь час для своїх потреб. Люда пояснила мені, що відчуває такий сніговий хлопець, доки летить униз.
– А-а-а, – думає хлопець, – мені хана, я падаю, я падаю, що мені робити? Ялинки-моталки, у мене немає парашута, ні, тільки не це, цікаво, хто мене штовхнув, дідько, мені кранти!
І потім м’ягенько так падає в кучугуру, поруч із ще одним знайомим хлопцем.
– О! – каже він. — Ігорку, і ти тут? Я думав, що мені кришка.
А той відповідає йому:
– Ні, у нас все добре, а от Богданчику не пощастило, впав у калюжу, миттєво розтанув. А в кучугурі класно, сам побачиш, у нас тут повно чудових хлопців, тусуватимемося, нам тут нічого не загрожує!
– Він ще не знає, – каже Люда,— що вранці тітка Олена з п’ятнадцятої квартири поведе свого карликового чебурашку гуляти, і він помітить цю кучугуру. Краще б упав у калюжу.
Потім Люда вирушає в дитячу будити Даринку, а я на кухню, розігрівати молоко і намазувати ще один бутерброд. Звідти мені чути, як Даринка хлюпається у ванній кімнаті, а потім здивовано вигукує:
– Ого! Очі прокинулися!
Даринку не засмучує сніг, він все одно за день розтане, і тоді надвечір на вулиці утворюються чудові калюжі, а у Дарини якраз є гумові чобітки, які ідеально підходять для ходьби по калюжам.
– Сніг – це нічого, — каже вона. – Він зараз весь випаде, а влітку зате буде спека-преспека! Я ходитиму на пляж, купатимусь і засмагатиму. Мамо, мені потрібен купальник та засмагальник.
Потім ми всі розходимося у справах, Люда веде Даринку до садка, а я збираюся на роботу. Гультяють одні тільки горобці в їдальні, та ще й Мурзик.
– Мяу, – каже Мурзік, коли я взуюся. Це означає: “Йди, я тут за всім понаглядаю”.
Я думаю, це дуже добре, коли у вас є, на кого залишити будинок. І добре, коли є кому подати каву з молоком та корицею. І просто чудово, коли є, кому побродити в чоботях калюжами. Це означає, що у домі гармонія, яку ніщо не порушує.
Хоч скільки б снігу випало за ніч.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
