fbpx
життєві історії
Хіба я могла уявити, що оце з дідом у 65 років опинимося за сім морів від рідної землі? Але вже сталося, як сталося. Хочу порівняти нашу Запорізьку область і Туреччину. Тут жити дешевше, якісніше та комфортніше. Я можу тут прожити на свою українську пенсію і заробіток чоловіка

Хіба я могла уявити, що оце з дідом у 65 років опинимося за сім морів від рідної землі? Але вже сталося, як сталося.

У чоловіка партнер по нашому бізнесу (спеції й олії) давно виїхав з родиною, ще років 7 тому, от і запросили вони нас. І ось ми в Авсалларі, в Туреччині.

Мене від туги за домівкою врятувало те, що я дуже люблю море, не мислю своє існування без нього, і все життя мріяла жити поряд із узбережжям.

Хочу порівняти нашу Запорізьку область і Туреччину. Тут жити дешевше, якісніше та комфортніше. Ми купили квартиру в Авсалларі по 1000 євро за квадратний метр.

Я вирішила, що осінь, зиму і весну проводитиму в Туреччині, а влітку повертатимуся додому, якщо буде куди…

Коли мене не буде у моїй турецькій квартирі, там можуть відпочивати родичі та друзі – я намагаюся поділитися морем та щастям із близькими.

Тут я майже не відчуваю, що з кимось розлучилася, когось покинула. Будь-якої миті я можу купити квиток і повернутися назад. Слава Богу, ми живемо у відкритому та вільному світі, де будь-яка людина може повернутися на батьківщину. а зараз це взагалі ещ простіше, хоч і доводиться літати з Польщі.

Ми живемо в комплексі, побудованому спеціально для іноземців. Це кілька будинків з обгородженою територією, охороною та персоналом, який завжди допоможе. Є інфраструктура: басейни, тренажерні зали, тенісні корти, спортивні майданчики, сауни – все для гарного проведення часу.

У Туреччині я можу прожити на свою українську пенсію і заробіток чоловіка. Мені вистачає цього, наприклад, на здорову їжу: охолоджене м’ясо та рибу, свіжі овочі та фрукти цілий рік, на оновлення гардеробу, тим більше, що теплі речі тут не потрібні; на якусь невелику побутову техніку. За ці гроші можна навіть мандрувати.

У нашому житловому комплексі плата за утримання житла, по-турецьки “айдат”, – 285 лір на місяць. В айдат входить користування тренажерним залом, басейнами, хаммамом, сауною, а також охорона комплексу, супутникове телебачення в квартирі, інтернет в залі відпочинку, там є кінозал, більярд, настільний теніс, ігри PlayStation, дитячий майданчик, тенісний корт. Такий набір послуг є у всіх комплексах для іноземців.

Електрика та вода оплачуються за лічильниками: у середньому виходить 100 лір на місяць. Тож за все житло ми платимо десь 385 лір на місяць.

Наше коло спілкування в основному складається з російськомовних і україномовних, але росіян уникаємо. Серед нас тут ще казахи, білоруси, киргизи, німці. Ми разом відзначаємо свята – збираємось у альтанках на території, п’ємо чай, співаємо наші пісні.

Я б не сказала, що в мене тут зовсім інше життя, таки звички і якісь традиції залишаються. Наприклад, ми ліпимо пельмені, печемо млинці. Ми не стали іноземцями. Їдучи, ніхто не змінюється кардинально.

Моє покоління бачило життя у двох абсолютно різних державах: Радянський Союз та Україна. І якщо ми змогли прожити два такі різні життя у двох країнах, чому б не пожити ще одне життя – у третій країні. Я думаю, що туга за батьківщиною – це хибні страхи. Ну, звідки їй взятися, якщо в тій же Туреччині показують наші канали, а з родичами можна бути на зв’язку щодня. Світ став єдиним – це плюс сучасності. Хоч вона для україни зараз і сумна.

Та ми віримо, що це тимчасово, що все налагодиться і Україна розквітне для наших онуків.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com