Іншим чоловікам добре. Їхні жінки їх сварять, дорікають, підштовхують до звершень, морочать їм голову, інші місця, спати не дають. Чогось від них весь час вимагають, якоїсь активності, розваг, просування по службі, квартир, машин, обновок… Грошей, врешті-решт. У цьому сенсі мені не пощастило. У мене – тиша.
Сидів в Херсоні на заводі, інженером – і нічого, хоч би колись обурилася Шурочка: “Ти що, так і будеш все життя…”.
Або підштовхнула: “Ти б запропонував щось, тебе б помітили, поставили б начальником”. І був же привід, ставили ж мене виконуючим обов’язки, і колектив мене поважав. Треба було мені тільки запотиличника дати, і вже я б постарався, проявив себе.
Але ні – Шурочка тільки сміялася з моїх розповідей про потішні і бегглузді випадки на нарадах у директора. Хоч би натякнула колись: “Бачиш, як просто і весело бути начальником…”. Ніколи!
Потім приїхали в Америку – і теж саме. Де сльози, де хвилювання, ниття? Все ж таки попереду випробування, невідомість, дві маленькі дівчинки, треба їх одягнути, взути – вже не по-херсонськи. Кругом багатство, блиск і вогні великого міста, всі кудись поспішають, щось роблять, до чогось прагнуть, роблять якісь зусилля. А я собі вчуся. Вже вона працює, втомлюється, приносить якісь невеликі гроші. А я все вчуся. У інших в таких ситуаціях сім’ї розвалювалися, дружини кидали своїх недбайливих і безініціативних чоловіків – еміграція, особливо перші роки, дуже важке випробування для багатьох сімей. А тут – спокій, м’які посмішки і тільки завзяті іскорки в очах.
У Херсоні навіть я відчував, що треба трохи підробляти. Та й нудно було без математики, пішов після роботи викладати у вечірню школу, потім у вечірній університет. Іноді халтура – робив контрольні чи курсові. Шурочка кожній зайвій десятці була рада, як дитина. Тут, в Америці – теж саме: якщо мені підвищували в кінці року зарплату, кричала “Ура”, якщо ні – заспокоювала словами: “Ось вони такі-сякі! Нічого, наступного року дадуть більше”. І одразу забувала. Але ніколи через це не скиглила, не псувала настрій, не просила поміняти роботу. Ніколи нікому не заздрила, ні будинкам, ні машин, ні вбранню. У всякому разі, мені про це не говорила. А вже тут, в Нью-Йорку, є кому позаздрити, навіть серед найближчого оточення!
Знала, що я непогано співаю, грав в молодості в студентському театрі. Однак, і не думала мене кудись просувати і проштовхувати. Честолюбство і амбітність моїй Шурочці геть чужі, вона завжди сприймала і сприймає мене таким, як я є, не прагнучи будь-що переробити в мені або спровокувати на якісь подвиги.
Напевно, це не дуже добре, у чоловіка має бути стимул, прагнення, висока мета. І часто цілі і долю малює йому жінка. Але ось така у мене доля… Можливо, якби вона була більш вольовою, вимогливою, діяльною, занудистою, я б досяг більшого в житті, може, став би багатим і знаменитим. Але ось, не вийшло. Зате був щасливим. Мені пощастило.
Коли в молодості, та й зараз теж, при мені звучала суперечка або просто розмова про “кохання з першого погляду”, я завжди мовчки посміхався. Про що сперечатися! Мені пощастило, адже це сталося зі мною. І я ніколи не забуду того балкона, де ми вперше побачилися, тієї бордової сукні, що облягає чарівну фігурку, тих блискучих, бешкетних очей соковитих губ, підфарбованих темно-вишневою помадою.
Це сталося рівно 30 років тому, і я завжди буду вдячний всім міжнародним трудящим за це прекрасне свято, на якому ми зустрілися.
Вибач, кохана, що в метушні, в мерехтінні суворих буднів я іноді згадую про цю дату занадто пізно. Будь впевнена, свято нашої зустрічі завжди зі мною, в душі. Спасибі тобі, що ти не змінилася за всі ці роки. Ти дивишся на старі фотографії і сумно говориш: “Скільки років минуло! Які молоді ми були!”
Але нічого ж не змінилося. Ні душа твоя, ні очі, ні губи, ні зап’ястя, ні вушка, ні пальчики рук і ніг! І так само приємно до цього всього торкатися. І таке ж задоволення дивитися на твою посмішку і чути твій голос. І так само хочеться залишитися наодинці з тобою. І також мріється про зустріч, щоб засвітитися самому від твого світла і зігрітися від твого тепла.
Будь щаслива, кохана. І бажано – зі мною.
Автор – Michael Perelmuter
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
