Від початку цієї історії минуло вже багато часу, але в душі вона в мене залишиться, мабуть, на все життя! Коли ми познайомилися з моїм майбутнім чоловіком, були дуже молоді, свекруха була проти нашого шлюбу, і ні це не через вік, а через те, що я була родом з села!
Вона думала, що сина її не можна, напевно, любити, просто через те, що людина вона хороша і був такий романтик, що просто не можливо було в нього не закохатися!
Вона вважала, що якщо я з села, то мені потрібна прописка і квартира, так вона згодом завжди і говорила, коли ми все-таки одружилися.
Коли народилася донька, то це взагалі було щось, онучку вона не прописувала, теж примовляючи: “Ваша дочка виросте і відбере у мене все!” Ось так ми й жили, закони трохи інші були, не можна тоді було до батька дитини прописати, тому бовталися ми з нею за тимчасовими прописками.
«А що ж чоловік?» – Запитайте ви. А чоловік тоді був між двома вогнями, тримав нейтральну сторону. Чому я терпіла, та тому що не було у мене підтримки ні від куди та й дитина була маленька!
Потім настав час приватизації, моя свекруха, щоб не дісталося раптом, що то внучці, приватизувала в рівних частках на себе і на дочку свою, на той час їй було років 12, а старшому синові ні чого не дісталося. Так от батьківська квартира, перестала мати відношення і до мого чоловіка!
А тепер я розповім Вам, у чому полягає бумеранг! Ми нарешті купили собі квартиру, стали жити окремо. Стали добре заробляти. Виросла сестра чоловіка, нормальне таке дівчисько, ми поки що жили разом стосунки були у нас з нею гарні!
Вийшла заміж і прописала свого чоловіка (до речі хлопець теж із села) на свою частку у квартирі. Тут свекруха, схоже, мене полюбила.
Вона почала майже щодня приходити до нас і скаржитися, як її зараз виживають із квартири. Як погано їй живеться із зятем. Та ось тільки пам’ять людська надто коротка, забула вона той час, коли виганяла мене та мою дитину з квартири!
Звичайно, з того часу минуло багато часу, я вже давно її пробачила, життя в неї тепер зовсім не легке. Та ось що ми можемо їй допомогти, якби тоді вона нас не виганяла, може б і жили разом і було б усе добре. Хоча, мабуть, так не буває!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
