Мама злякалася, мені ще й вісімнадцяти не було. Ввечері вона зателефонувала до батьків Богдана, і запросила їх до нас на серйозну розмову. Ми з Богданом одразу ж сказали, що кохаємо одне одного, і хочемо, щоб дитина з’явилася у законному шлюбі. Щоб піти до РАЦСу довелось взяти довідку, що я при надії.
***
Я хочу вам розповісти історію, яка трапилася колись зі мною і моїм чоловіком. Своїм щастям я зобов’язана своїм батькам, адже якби не вони, то у нас ніколи б не було нашої красуні-дочки. Але все по порядку.
Зі своїм чоловіком Богданом я була знайома дуже давно. Я знаю його, з того часу, як пам’ятаю себе. Все це тому, що наші батьки дружили між собою. Відповідно ми часто бачилися. Якось так здружилися, почали спілкуватися.
Я і Богдан були однолітками, але оскільки ми жили далеко один від одного, то вчилися в різних школах. Уже в старших класах у нас зав’язалися стосунки. Ми полюбили один одного і зізнавалися у своїх почуттях. Наші відносини розвивалися з шаленою швидкістю. Ми почали зустрічатися по-справжньому з усіма наслідками.
Хочу зазначити, що мій хлопець в дитинстві хворів. Тому, йому ще тоді лікарі поставили діагноз – не може мати дітей. Я це вам говорю для того, щоб ви розуміли, чому ми не оберігалися. Все це сталося якраз перед випускним вечором.
Ми з Богданом вступили в різні університети, але залишилися жити в рідному місті. І я, і Богдан вступили в ті вузи, які хотіли, адже обидва набрали максимальну кількість балів. Я думаю, що в цьому нам допомогла наша любов один до одного.
Попереду нас чекало безтурботне літо. Я бачилася з коханим практично кожен день. Раділа кожній миті, проведеній разом. Я відчувала себе настільки щасливою, що мені здавалося, що більшого щастя і бути не може.
Вже перед початком навчання, мене осінило. Виявляється у мене була затримка, на цілих два місяці. Спочатку я злякалася, але потім, я подумала, що у Богдана точно не може бути дітей, тому проблема була зовсім в іншому.
Я вирішила сказати про це мамі, а та одразу ж повела мене до лікаря. На прийомі мені чітко сказали, що я при надії. Причому вже три місяці.
Моя мама дуже злякалася, адже я була такa ще маленька. Мені навіть ще не виповнилося 18 років. А вже через тиждень я мала йти на навчання до університету. Я й гадки не мала, що робити далі.
Увечері моя мама з татом вирішили зателефонувати батькам Богдана і покликати їх до нас на розмову. Ми з Богданом відразу сказали, що любимо один одного і після навчання збираємося одружитися.
Але чекати весілля довго не довелося. Нас швидко розписали. Мені довелося принести довідку з жіночої консультації про те, що я чекаю дитину.
З народженням нашої дочки нам дуже допомагали батьки. Моїй мамі довелося взяти відпустку з роботи, щоб доглядати онучку. Адже я була ще дуже недосвідчена. Батьки Богдана допомагали нам фінансово. Я з чоловіком відчували себе в безпеці.
Хочу сказати, що ми з Богданом дуже щасливі. Ми любимо один одного. Іноді мені здається, що з часом наші почуття стали міцнішими.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
