Михайло помітив колишню дружину в супермаркеті. І не впізнав. Побачив і не повірив своїм очам. Замість похмурої, повної, старшої за свій вік — модна, з вогником в очах, на високих підборах.
Весела, легка жінка. Вирішив поспостерігати за колишньою. А та розплатилася на касі, пурхнула і не помітила Михайла. Було прикро, а чому незрозуміло.
Цілий вечір у нього крутилася в голові думка «Як змінилася». Підійшовши до дзеркала, невдоволено глянув на набрякле обличчя, неголену щетину, стомлені очі. Підібравши живіт, він зітхнув і побрів у кухню. Відкривши холодильник, знайшов лише яйця.
Через два дні Михайло зламав ногу. Як недоречно! На роботі не здав проект і ця подія напередодні скорочення! Він дзвонив усім знайомим, хто б міг забрати його з лікарні. Всі були невідкладні справи.
– Знатиму, прийму до уваги! – повторював Михайло, сидячи у коридорі з холодним гіпсом на нозі.
Згадав в останню чергу про колишню і те, що бачив нещодавно в магазині. Сумніваючись, набрав її номер.
За годину був у квартирі. Колишня дружина привезла Михайла додому. Довела до квартири, вивчила утримання холодильника, стан квартири та пішла.
– Слава Богу, – вирішив Михайло та заспокоївся. За десять хвилин повернулася колишня з двома сумками продуктів. Мовчала розклала продукти, простягла лікарства. І грюкнула дверима.
Наступного дня колишня знову прийшла з каструлею борщу. Не кажучи ні слова, навела лад у квартирі. Михайло хотів сваритися, що в чужій квартирі нема чого господарювати. Але довкола був не те що безладдя. Це був барліг холостяка, в якому ніколи не прибирали.
– Нема чого ходити! – говорив Михайло. Йому вже набридло щоденне відвідування, збирання, борщі.
– Я у відрядження їду на два тижні. Продукти принесла, порядок навела. Одужуй! – сухо промовила колишня.
Безпорадність, чотири стіни, відсутність грошей та скорочення. Додалася злість на дружину, хоч і колишню.
– Я б не допомагав їй. Навіщо? – сердився на жінку. – Ні, не у відрядження поїхала. На побачення поскакала, як помолодшала.
Колишня відвідала Михайла за два тижні. Той уже ходив на милицях, його відвідували друзі-товариші.
– Життя налагоджується. Ось тільки нога загоїться і роботу можна шукати, – сміявся Михайло. А сам собі не вірив. Нога заживе, а роботу знайти складніше!
Згадав ім’я колишньої дружини. Почав думати «а раптом». Зрозумів, що знову закохався у свою колишню.
Ходити неможливо, тільки дострибати до кухні та туалету. А за відчуттями, що дров нарубав. Продуктів немає, роботи також. Квартиру треба звільнити, іншу шукати — оплачувати нема чим.
— Ні, друже! Моя мама не дозволить. Ось, якщо в гаражі тобі тиждень перекантуватися, – серйозно запропонував друг Сергій.
– Ну, гаразд, світло в твоєму гаражі є, ти тільки мені питної води підкинь, – невдоволений пропозицією, Михайло погодився на гаражне існування.
— А що, там стільки банок із солінням, варенням, навіть із тушонкою! Чайник електричний також є. Вермішельки та кашок прикупимо, і ти навіть зимівлю простягнеш! — повеселішавши, пожартував друг.
Немає що робити. Гараж, то гараж. Склав речі і пошкандибав у гараж. Сергій попереду ніс сумки з речами.
Звісно, в гаражі жилося не солодко. Телефон не оплачений, інтернету немає, вода із супермаркету, душа та туалету немає. З благ цивілізації лише електрика.
Увечері прийшов Сергій із колишньою дружиною. Колишня по-господарськи увійшла, заткнувши ніс, вийшла за секунду. Слідом забіг Сергій:
— Там твоя каже, що може сплатити на кілька місяців хату. Як видужаєш, віддаси сповна. Погоджуйся. Мішань, ну, давай! — розпливаючись у широкій усмішці, шепотів друг.
– Ти де її знайшов? — невдоволено прошипів Михайло.
— Та вона в моїй майстерні м’ясорубку в ремонт здавала, — почав виправдовуватися.
Михайло знову перебрався у свою орендовану квартиру. Записав свій борг у зошит. Борг у цифрах збільшувався. Злився на себе за безпорадність та відсутність грошей. Колишня допомогла з пошуком роботи.
— Ну, навіщо ти мені допомагаєш? Ми ж у розлученні?! — спитав він, коли сплатив борг колишній дружині. — Я ж тебе навіть на ім’я не називаю, твоє ім’я терпіти не можу.
— Знаю, ти завжди забував моє ім’я. — засміялася колишня. — Та твоїй матері я обіцяла, що якщо у тебе будуть проблеми, допоможу. Добра жінка була, твоя мама.
— Так, моя мати завжди турбувалася за мене. Я з дитинства був ще тим подарунком. Дякую тобі за допомогу. — насупився, згадавши матір.
— Ну, одужуй, робота є, тепер сам упораєшся, — по-діловому зробила висновок колишня. – У мене справ багато і особисте життя теж. За два тижні весілля. Отже, бувай.
Михайло полегшено видихнув. Обідня перерва закінчилася.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
