Здавати квартиру, вигнавши сина із сім’єю чи підробляти прибиральницею?
– Я спочатку кур’єром піти хотіла, але туди не влаштуєшся зараз – студентів повно, канікули ж. Звичайно, молодих беруть значно охочіше, ніж пенсіонерів. Та й важко це, чесно кажучи, у нашому віці вже весь день на ногах, у транспорті штовхатися.
– Ага, а прибиральницею що, легше, чи що? Відра тягати, шваброю танцювати цілий день – прямий курорт, а не робота. Та ще з твоїми болячками! Тобі, між іншим, взагалі тяжкості піднімати не можна, і нахилитися – теж!
Дві жінки років шістдесяти сиділи на лавочці у сквері і щось бурхливо обговорювали.
– Ну відра я не тягаю, у мене візок такий симпатичний! І швабра хороша, так що нахили майже не доводиться стояти. Працюю я потихеньку, не поспішаючи. Приходжу раніше, до шостої ранку, там в офісі ще нікого, крім охоронця, немає. Вранці у мене все одно безсоння, довго спати не можу. Зате о пів на дев’яту вже вільна, все помила. Цілий день можу відпочивати!
– Все одно тяжко. Зараз ще туди-сюди, літо, на вулиці чисто, а що ти робитимеш у листопаді? Нанесуть тобі бруду на взутті, відмиватимеш не дві години з ранку, а півдня, а потім ще й після обіду. І не кажи мені, що це так легко і просто!
– Марино, а що робити? Може, й не легко, але гроші потрібні! Ви таки з чоловіком удвох, вам на дві пенсії простіше прожити. А я одна. Спробувала кілька місяців на пенсію тягнути – можна вижити, але тяжко. Потрібно підробляти помаленьку, поки є сили, хоч щось відкласти на майбутнє. А варіантів для пенсіонерів теж небагато, сама знаєш. Молоді підлоги мити за копійки не дуже хочуть, тому мене й взяли.
– Слухай, а я тебе все хотіла спитати – а з квартирою в тебе що?
– З якою квартирою?
– Ну з цією, на Мельника. Ти ж, по-моєму, за свекрухою доглядала, вона обіцяла на тебе свою квартиру переписати років п’ятнадцять тому. Ти ще планувала квартиру цю на пенсії здавати і за кордоном подорожувати, пам’ятаєш, ми сміялися? Ми тебе всі шкодували тоді, сьорбнула ти з цією бабцею. Невже так і не переписала вона на тебе своє житло?
– А, ти про цю квартиру! Так, свекруха оформила все на мене, як обіцяла. Зараз там у мене син живе із сім’єю.
– Нічого собі! Виходить, у тебе нерухомість стоїть, а ти підлогу мити придумала. ти що?! Виселяй сина, здавай квартиру – ось тобі і збільшення до пенсії! Причому, напевно, більше, ніж твоя зарплата за миття підлоги. Добре влаштувався син, живе безкоштовно на всьому готовому, а мати підлога миє! Ну, порадувався, пожив на халяву – час і честь знати.
– Ну, куди я їх виселю, Марино! Там двоє дітей, молодшій онуці два роки, невістка в декреті, син один працює.
– Гроші бери тоді за проживання! Нехай навіть однокімнатна квартира і без ремонту, коштує в місяць ого-го! Як своїм, можеш зробити їм знижку відсотків десять від ринку, щоб зубами не рипіли.
– Та ну, Марино, які гроші! Кажу ж, небагато живуть, тільки-но кінці зводять зараз. Добре хоч комуналку самі платять. Треба, до речі, перевірити заборгованість, добре, що ти нагадала.
– Зрозуміло. Своє житло значить купувати не хочуть?
– Наче це так просто! Хотіли спочатку, накопичували перший внесок, казали навіть, що за рік-другий візьмуть іпотеку і з’їдуть. Ну а потім одна дитина народилася, друга, криза вдарила. На роботі у сина теж не все гладко, премії забрали, зарплату скостили, впевненості у завтрашньому дні ніякої. Шукає щось інше, але варіантів не густо. Якщо їм зараз ще квартиру винаймати, вони просто не зведуть кінці.
– Вони дорослі люди, нехай думають якось, крутяться. Я б на твоєму місці зібрала б їх і серйозно поговорила про те, що квартира тобі потрібна і сама. Нехай з’їжджають, і так жили безплатно років десять, мабуть, так? Ну ось. Мусить і син розуміти, що матері на фізичній роботі в майже-шістдесят працювати непросто вже! Дай їм якийсь термін адекватний – місяць, два, щоби підшукали собі житло. Кімнату мабуть потягнуть, якщо квартиру – ні.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
