You are here: Home / рецепти / Пісні цибуляники моєї бабусі – улюблена смакота в нашій родині. Чоловік – і той говорить, що вони смачніші за пиріжки і біляші. Швидко, легко, просто, а як же смачно! Повірте і перевірте – ось рецепт
Пісні цибуляники моєї бабусі – улюблена смакота в нашій родині. Чоловік – і той говорить, що вони смачніші за пиріжки і біляші. Швидко, легко, просто, а як же смачно!
Цибуляники пісні
Готуємо такі апетитні цибуляники ось як:
1/3 пачки дріжджів розвести в 0,5 л тепленької води. 2 цибулі дрібно порізати, додати улюблених спецій, а муки стільки, щоб було як густа сметана.
І одразу смажити на оліі.
Смачного! Якщо не постите – подавайте зі сметаною.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, facebook.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди