Позаду – втеча з Донеччини в чому були і пів року життя в Мадриді. Ми думали, що не витрмаємо і не справимося. Але наче вийшло. Найскладнішими були бюрократія та пошук квартири.
Т а про все по порядку.
Нарешті після всіх пригод ми – я з чоловіком і двома дітьми і його молодшою сестричною, над якою ми опікуни – дісталися притулку, де годували, надали спальні місця і видали необхідні гігієнічні і побутові засоби.
Пункт нумеро один – купити сімки. З цим особливих проблем не виникло, оскільки ми ще не мали TIE (картки іноземця), стандартні тут тарифи з пост-оплатою нам були недоступні, але цілком підійшли тарифи з передоплатою, для яких TIE не був потрібний. Ура, ми стали володарями 2 сім карт!
Пункт номер два – знайти квартиру. Ми обклалися ноутбуками і почали шукати. У нас були цілком чіткі критерії пошуку – невелика квартира, 1 спальня, нормальна кухня та географічно не далі 20-30 хвилин на метро від місця роботи чоловіка – він вже знав, де буде працювати, коли ми їхали.
Швидко зрозуміли, що наші уявлення про квартиру сильно відрізняються від іспанських: квартир, менше 50 квадратів, були одиниці, більшість варіантів 60+ квадратів.
Квартира 60+ квадратів, обладнана кухнею в 1.5-2 погонних метри, це мийка + плита + між ними 40-60 сантиметрів! При цьому часто в цей простір втиснуто ще й посудомийку чи пральню машину. Як? Навіщо?
Тут треба зробити відступ, що у нових будинках кухні вже пристойніші, але таких пропозицій у тих районах, де ми шукали, і з нашим бюджетом було замало.
У квартирах 60-80 квадратів було купа простору, щоб пограти у футбол, але майже не було шаф. Я розумію, що зимовий одяг в Іспанії не дуже потрібний, але все ж…
Дуже багато будинків з внутрішнім двором-колодязем. Якщо квартира на нижніх поверхах і вікна в колодязь – забудь про сонячне світло.
Спочатку ми пробували писати у відповідь на оголошення, що сподобалися (через вбудований чат на сайті), але, мені здається, на жодне повідомлення нам так і не відповіли. Ех, доведеться дзвонити. Почесний обов’язок дзвонити дістався чоловікові, оскільки англійською співрозмовники в 99% випадків не розмовляли, а його іспанська була краща, ніж моя.
Словом, ми бігали як білки в колесі, знайомилися з районами, дивилися квартири, спілкувалися з орендодавцями через Google-перекладач і не втрачали надію знайти щось пристойне і за адекватні гроші.
У результаті ми знайшли агентство, господар якого цілком стерпно розмовляв англійською і разом з ним вирушили дивитися квартиру в 2 хвилинах пішки від роботи чоловіка.
Квартира була в досить свіжому будинку, з непоганим ремонтом і кухнею. Умови, щоправда, виявилися не гуманними. 1100 євро намісяць оренда + комісія агентству (1100 + податок) + 1100 застава + 1100 застава за безпеку меблів.
Ми до цього моменту вже втомилися бігати по квартирах і вирішили, що добре, беремо. Нехай дорого, зате близько до роботи та непоганий ремонт і техніка. Ура, укладаємо контракт!
У нас пішло 19 днів від моменту прильоту в Мадрид до моменту переїзду. Я вважаю, що це успіх, і ми були супер швидкими.
Наступним кроком була прописка, оскільки вона блокувала всі інші кроки.
Прописка в Іспанії називається El empadronamiento. Ти можеш прописатися в квартирі самостійно, на підставі контракту про винаймання квартири. Отже, ми познайомилися з місцевим сайтом на кшталт Держпослуг, записалися на послугу з empadronamiento у назві та радісно пішли в офіс. Без онлайн запису нікого нікуди не пускають.
На місці, за допомогою гугло-перекладача та дівчини з сусідньої черги (дякую вам, добра людино!) ми зрозуміли, що записалися не на ту послугу – на видачу готового сертифіката, а не на подачу документів. І тут трапилося несподіване – мила панночка, яка нас обслуговувала, сама знайшла нам відповідний офіс (в їхньому офісі не можна було подати документи), оформила онлайн запис і пояснила, що робити! світ не без добрих людей!
Для мене це було просто вау!
Поскакали ми в інший офіс з сяючими очима і бажанням все-таки прописатися. І на місці ми з’ясували, що наш контракт не підходить для прописки, тому що лист з підписом орендодавця не оригінальний, а відсканований і роздрукований.
Як так вийшло? Наша орендодавець фізично перебувала у Штатах і для прискорення процесу надіслала скан, а не листа з оригіналом. Пересилання оригіналу зі Штатів – це досить довгий час, і взагалі, у практиці агента це перший такий випадок, тому він припустив, що нам просто попався незговірливий співробітник і давайте ви, мовляв, ще раз спробуєте. А якщо не вийде – ну, чекатимемо пошту.
Закінчилася ця історія добре, ми знову записалися на подачу документів, новий співробітник був лояльніший, спокійно прийняв наш контракт і одразу ж видав нам Certificado de Empadronamiento. Ух, квест закінчений, можна переходити до наступного.
Новий квест полягав у отриманні номера соціального страхування. І знову привіт ковід! А там така бюрократія і черги наперед!
Десь у проміжках між біганами по держ. органами, чоловік періодично спілкувався із майбутніми колегами. Чому майбутніми, спитаєте ви? А тому, що без того страхування його не могли прийняти на роботу!
Поділився він якось нашою бідою з технічним директором.
“Та ну! Бути не може! Ви щось не так робите. Давайте я вам допоможу. Ось я знайшов офіс, приїжджайте до нього, я з вами схожу.” Ну, а ми що? Ми раді будь-якій допомозі.
Приїхали, і… парам-пам-пам… офіс закритий, карантин.
“Так, невдача. Але не впадайте у відчай, друзі, страхування можна отримати електронно, для цього вам всього лише треба отримати цифровий сертифікат для доступу до місцевих Держпослуг. Так-так, тут зайнято, там зайнято, о, знайшов! Ось вам онлайн запис в передмістя Мадрида, їдьте туди, отримайте сертифікат і по ньому замовите соцстраховку.”
А чому б і ні – подумали ми і поїхали до передмістя. Так ми познайомилися з чарівним невеликим містом Tres Cantos. Тихе, зелене, дуже симпатичне, а головне – з доступним записом на отримання цифрового сертифіката. Все пройшло швидко і просто – нам би сертифікат, ось документи, ось сертифікат, дякую! Ух, раптовий побічний квест успішно виконаний.
Радо повернулися додому, запросили страховку і видихнули. Чоловік зміг вийти на роботу і ми змогли перейти до найвеселішого етапу знайомства з Іспанською бюрократією – отримання TIE.
Щоб отримати TIE, треба сходити в поліцію і здати відбитки пальців. Тут теж треба оформити онлайн-запис. І тут ми зіткнулися з новою проблемою – вільного часу нема. Ні на сьогодні, ні на завтра, ні через місяць взагалі немає!
Різними шляхами ми з’ясували, що вільні записи іноді викидають, але коли – незрозуміло, хтось говорив по четвергах, хтось щовівторка, хтось – що вранці. І почався наш новий квест – тижні очікування та безсилля.
Чесно, здавалося, що цей квест ніколи не закінчиться, руки опускалися від того, що нічого не виходить, нічого не відбувається і ти ніяк не можеш на це вплинути. У результаті все, звичайно, закінчилося добре, відбитки ми здали десь у червні, і TIE отримали через місяць, але емоційно вимоталися дуже сильно.
Отже, бігство і переїзд в іншу країну – це складно, це сильний та тривалий емоційний вантаж.
Переїзд в іншу країну без знання мови хоча б на впевненому A1 – це великий плюс до складностей. Якщо ви хочете переїхати, не лінуйтеся вивчати мову, це полегшить життя. Але у нас часу й можливості просто не було…
Я б сказала, що перші півроку наш емоційний стан був досить печальним. Нервово, все дратує і не влаштовує, іноді реально руки опускалися. Але ж ми молодці, ми вижили! Квести продовжуються, але вже не так впливають на емоційний стан.
Ми стали сильнішими й стійкішими. Можливо, комусь пощастило і все відпочатку добре й гладко, але так буває не завжди.
Ну і трохи позитиву – незважаючи на всі колотнечі, воно було того варте! Іспанія нам дуже до душі, а там видно буде. В ідеалі хотілося б тут заробити і повернутися в Україну, побудувати чи купити будиночок з вишневим садком навколо… І ростити далі дітей у мирній і квітучій європейській країні.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
