Розсольник для багатьох став однією з традиційних сімейних страв. Пропоную варіант, з яким ви станете готувати його так часто, як захочете і не витрачатимете на приготування багато часу і сил.
Інгредієнти:
- огірки – 1.5 кг
- помідори – 1 кг
- цибуля, морква по 500 г
- крупа перлова – 250 г
- сіль – 1 ст. л.
- цукор – 2 ст. л.
- оцет 9% та олія рослинна по 60 мл
- вода – 250 мл
Процес приготування:
З наведеної кількості продуктів у мене виходить близько 7 баночок по 500 г. Цибулю ріжемо кубиком, моркву натираємо на великій тертці, помідори натираємо на тертці і прибираємо шкірку.
Огірки також нарізаємо кубиком. Крупу дуже добре промиваємо у кількох водах.
Змішуємо всі овочі, крупу, вливаємо терті помідори, олію та воду, всипаємо сіль і цукор, перемішуємо.
Доводимо до кипіння, зменшуємо вогонь і тушкуємо на повільному вогні близько 20 хвилин, регулярно перемішуючи. Вливаємо оцет і варимо ще 10 хвилин.
Розкладаємо масу в заздалегідь стерилізовані баночки, закручуємо кришками, перевертаємо їх і укутуємо до остигання. Зберігаємо заготівлю не тільки в підвалі, а й у коморі при кімнатній температурі.
Ось так просто і швидко ви зробите саму заготівлю для розсольника і сам суп буде у вас готовий набагато швидше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Недавні записи
- Сваха моя має дачу, а то сезон копання картоплі і консервації. Ясне діло, що їй не до онуків. Ось вона й подзвонила мені, щоб пожалітися. Як мені за дочку соромно було, ви й уявити не можете. “Як не будете з онуками у вихідні сидіти, я вам забороню з ними бачитися”, – сказала їй Уляна. А окрім всього в мене в неділю день народження, а Уляна проти, щоб свекруха і вона за одним столом сиділи
- Півроку тому я розлучилася. І тепер зустрічаюся з рідним братом колишнього чоловіка. І колишня свекруха знову може стати діючою. У нього була своя квартира, непогана робота, а ще він на 5 років за мене старший. Ну й що, що особливо не любила. Що ж ти раніше мовчала, коли твій син покинув мене саму. І взагалі, це якось не по-божому і грішно. На що я їй відповіла, що, звичайно ж, розповім її онуку, коли він підросте
- Коли я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила, – то ввечері влаштувала з нею серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
- Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя і нам залишалося. Звісно, не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання. Та схоже це все були дрібниці. Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то були канікули і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня. Але є одне “але”
- Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною