Ще Миколка наш маленький був, як чоловік почав його повчати своїм “чоловічим штучкам”. – Запам’ятай, хлопчики не плачуть. Маму взагалі не слухай, а то виростеш біля неї ганчіркою. – Звісно, я злилася коли таке чула і намагалася заспокоювати дитину своїми методами. На даний час Миколка вже школяр. Для мене оцінки не такі вже й важливі, а ось чоловік в цьому плані дуже строгий. І ось недавно син приніс щоденник, в якому з математики було – 5 балів!
Ми з чоловіком доволі цікава пара.
Почали зустрічатися з Володимиром вже в старшому віці, тож не дивно, що ми один в одного не перші.
В мене була цікава молодість, звісно я пробувала зустрічатися з різними хлопцями, але якось не виходило. З кимось зустрічалася невеликий період часу, а хтось з моїх залицяльників так і не отримав статус хлопця.
Якось так склалося, що в нас з Володею схожі погляди на більшість речей. На період, коли ми зустрічалися, відмінностей взагалі майже не було.
Пізніше, як почали жити разом, то звісно ж виявилося, що ми маємо трішки різні звички і вподобання, але це не робило нам значних проблем. Часто я, а ще частіше Володя, йшов на компроміс.
Ще одна річ, яка об’єднувала мене з моїм чоловіком – важке дитинство. В мене мати багато тратила грошей на одяг, зараз би сказали, що вона шопоголік. А тато завжди важко працював сильно злився на бездумні витрати матері. Тож іноді зганяв злість на мені.
А ось в сім’ї Володимира батько був таким, що після “кнайпи” літали всі по хаті. Тож Марія Іванівна не змогла вже цього терпіти тож розійшлася з з чоловіком.
Так і виходить, що і я, і Володя мали не просте дитинство, і кожен виніс з цього свій урок.
Відмінності між нами довгий час ховалися, а почали вилазити, коли на світ з’явився наш синок Микола.
Спочатку, звісно ж, все було доволі не погано. Зрозуміло, що дитина плаче і потрібної постійної уваги, і тоді ми з чоловіком приділяли хлопчику максимум своєї уваги.
Розбіжності у вихованні почалися, коли синок вже підростав.
Спочатку Володя не дозволяв і навіть “бурчав” на Миколу, коли той плакав. Адже чоловіки не плачуть, а я ж не бачила в тому проблеми. Бо перш за все Микола – це людина, яка має право виражати свої емоції. І особливо, коли він є малим, коли для дитини зламана іграшка це ціла халепа.
Ще гірше стало, коли синок пішов в садок, а потім до школи.
Володя хотів виховати сильного і мужнього чоловіка, а я не втрачала можливості приголубити свого синочка.
Іноді ми через це сперечалися з Володею, адже на його думкою я виховаю не сина, а “тряпку”.
Миколі вже почали ставити оцінки. Особисто для мене оцінки не мають значення. Головне, щоб дитина мала бажання до навчання і важливо те, якої якості вона буде мати знання, а не яку оцінку.
Бо зізнайтеся ж, що далеко не всі потім працюють за спеціальністю. Напевно кожен з вас знає історії, де відмінники на касі в супермаркеті працюють, а ті, що погано вчилися, заробляють великі гроші. Тому на мою думку оцінки не такі важливі, але мій чоловік так не вважає.
І ось недавно Микола приніс з української мови 5 балів. А чоловік як це дізнався, то так розізлився… Я ж зрозуміло, що встала на захист сина, але з цього почалася ще більша “буря”.
Не розумію чому він такий, в нас же двох було не дуже хороше дитинство, чому я хочу свою дитину обійняти, приголубити, а чоловік не знає, як по інакшому виховувати?
І що з тим робити? Як зробити щоб наші методи виховання з чоловіком були одинакові?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
