В моєї сусідки Люби дві дочки вже давно живуть в Італії. Як виїхали на заробітки, так там з сім’ями й осіли. Люба ж з чоловіком світу білого не бачать: гуси, кури, корови. Я недавно приїхала з Болгарії, діти мене за “няньку” брали. А після прийшла Любі похвалитися, а вона своїм в Італію гроші складає. “Ти що, думаєш їм там добре живеться?” Я ж того смартфона маю, і за її дітьми стежу. В них і басейни, і життя вирує.
З Любою ми сусіди з самого дитинства. Так і народились і виросли в маленькому селі на Закарпатті, створили свої сім’ї і вже так склалась доля, що живемо й досі тут.
Люба виростила двох доньок, а в мене два сина. Старший мій син одружився і пішов жити окремо, а менший створив сім’ю і живе зі мною. Невістка в мене хороша, жалітись нема на що.
Дітям я завжди допомагаю чим можу, та й вони мене завжди радують своєю увагою. Цього роки брали мене з собою на море в Болгарію, я бавилась з внучатками, а молодим дала трохи відпочити.
Приїхала така оновлена, аж здоровішою почала себе почувати.
А Любині дочки обидві з сім’ями живуть в Італії. В певний час виїхали на заробітки тай так там і залишились. Завжди хвалиться моя сусідка Люба, як гарно в неї діти живуть.
Дівчата справді живуть гарно, діти подарували мені сучасний телефон, то я подружилась з ними в соціальній мережі і стежу за ними.
Виставляють на фото свої гарні будинки з басейнами, завжди вечеряють в ресторанах. Якось питаю я в Люби чи не хоче вона поїхати трохи пожити в своє задоволення до дітей.
Та це не про мою сусідку, вона все життя звикла важко працювати: городи, господарка, на базар з сумками. Прискладає ту копійчину і дітям буле висилати в Італію у вигляді цукерок і різних презентів.
Кажу Люб, та вони тобі мають вже ті гроші слати, а вона мені: “Ти думаєш їм легко там на чужині?”
Ой, не знаю як мені їй втлумачити, щоб пожила хоч трохи для себе, відпочила трохи від тих городів.
Говорить, що дівчата її кличуть до себе, та вона не хоче, каже: “Нащо я їм там така стара потрібна, хіба мороки зі мною, а на городі працюю допоки можу, як вже не буде сил той кину ті городи”.
Щоб так жити, мати можливість побачити інше життя, побувати на морі, спробувати ресторанної їжі і не скористатись такою можливістю…
Не хочу я розуміти Люби, тай вона сама себе обмежує.
Підкажіть, як переконати Любу, щоб вона ще хоч трошки пожила для себе в задоволення?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
