Вісімнадцятого лютого буде рік, як немає моєї Тамари на цьому світі. Треба в церкві службу замовити і дітям подзвонити. А може і Ніні, подрузі Тамари дати знати? Скільки їй тут їхати, з Трускавця. Тільки поговорив, Ніна дала добро, а потім задумався. Сусіди ж собі понавидумують, що я іншу жінку на річницю Тамари в дім привів. Та й діти засудять. Ніна ніби відчула, сама передзвонила.
Дід Степан сидів на лавці під хатою, і згадував, як колись воркували тут з дружиною.
– Чому, чому так рано пішла від мене, Тамаро? Хіба 56 років, це вже для того час?
Поженилися вони одразу ж після того, як Степан повернувся з армії. Нажили вони двійко діточок: сина – Руслана, і донечку – Богданку.
Жили вони в селі в мирі та злагоді. Просто ніколи було сперечатися, у кожного була своя обов’язкова робота. Степан по господарству порався. Тамара на городі та на кухні керувала.
– Степане, лишай все, і бігом до столу! Вареники чекати не будуть – остигнуть. – ніжним голосом говорила дружина.
А Степан так і робив. Не любив дружину засмучувати. Так і жили. Діти до них рідко приїжджали, зайняті своїм були. Та на великі свята і на дні народження з’їжджалися всі. Тамара завжди пекла свої фірмові пиріжки з маком, які так любили онуки, а їх у бабусі з дідусем було аж п’ятеро.
В Тамари були деякі проблеми зі здоров’ям, тому лікар і радив, хоча б раз в рік, їздити на курорт, щоб водички попити. Не раз ми й удвох їздили, коли була така можливість, але частіше Тамара сама лікувалася. В Трускавці ми знайшли хороший санаторій, де вона кожного року була “у гостях”.
З господарки у діда залишилися лише кури, кіт та собака. Не було дуже біля чого поратися.
Того дня Степан сидів на своїй улюбленій лавочці, підпершись на палицю. А ж тут листоноша його гукає. Підвівся дідусь з лавки, пройшовся по довгій вулиці і отримав листа, який був адресований Тамарі, якої вже немає на тому світі.
Степан лише побачив що з Трускавця, і не наважився в той день його відкрити. Боявся, щоб часом щось не вилізло з ідеального, на його погляд, життя дружини, та з часом цікавість взяла гору.
Відкривши лист він прочитав такі ніжні слова.
“Дай Боже здоров’ячка, Тамаро! Давно від тебе не отримувала вісточки. Я телефон втратила, а разом з ним і твій номер телефону. Як ти? Як поживає твій Степан? Часто згадую, з якою ніжністю та теплотою ти про нього завжди розказувала…”
Степан з перших рядків зрозумів, хто написав ці зворушливі слова. Це була Ніна, жіночка, яка працювала в фізкабінеті і робила процедури його Тамарі. Вони здружилися, і часто переписувалися, а згодом і зідзвонювались.
Від таких слів його серце затремтіло. Він заховав цей лист біля фотографій з його Тамарою, і ще не раз повертався туди, щоб його перечитати.
Одного дня він таки зважився відповісти на листа
“Доброго дня, Ніно! Пише вам чоловік Тамари. На жаль, моя дружина більше не зможе вам написати, її вже немає в цьому світі…”
Після того часу вони часто списувались, зідзвонювались. Ніна була для Степана єдиним порятунком від самотніх вечорів. Діти навідувались до старенького дедалі рідше.
– Через тиждень буде рік, як немає моєї Тамари поруч, – говорив сам собі чоловік. – Треба службу в церкві замовити. Дітям нагадати. Ех, Тамаро, Тамаро… А може я Ніну запрошу на річницю, заодно і познайомимось, згадаємо їхню жіночу дружбу?
Довго не думаючи, набрав номер телефону, і все це запропонував Ніні. Ніна, на диво, погодилася.
Та згодом, все обдумавши, Степан взявся за голову. – Що діти скажуть? А люди в селі? Будуть в зубах носити. Скажуть, на річницю нову жінку привів. Не встиг це подумати, як задзвонив телефон.
– Степане, я тут так подумала. Не поїду я до вас. В себе в Трускавці на службу дам, і помолюсь за душу Тамари. Так краще буде.
На річницю зібралися всі сусіди, родичі. Після служби пом’янули Тамару. Коли всі розійшлися, підійшла до батька донька, і каже: “Тату, може ти б собі когось ще знайшов? Ти у нас ще зовсім молодий. І нам буде спокійніше, що поруч з тобою жінка”
Ці слова і стали роковими.
Вже два роки як Степан живе з Ніною. Діти до них навіть стали частіше навідуватися, а онуки так взагалі – бабусею називають…
Фото ілюстративне
