З самого ранку чоловік кудись побіг. Прийшов через годинку з дуже дорогою плящиною. Я ж думала, що це і є від нас подарунок. Але Остап мене здивував, витягнувши з кишені дві тисячі гривень. Я й не стрималася, бо в суботу моїй мамі на ювілей він купив коробку цукерок і в конверт вклав лише тисячку. – Мої заслуговують, бо важко працюють і нам допомагають, а твої на балконі насіння лускають.
Мені так неприємно стало після цього дня народження. Чоловік мій зовсім не поважає моїх батьків, а своїм готовий зірку з неба дістати.
Розповім коротко про нашу сім’ю.
Ми відгуляли з Остапом весілля вже майже десять років тому.
Через три роки в нас з’явився синочок, але він дитина з особливими потребами. Я працювала в банку, але самі розумієте, що ніяка робота мені зараз не світить.
Наш синок Денис відстає в розвитку. Він добрий, милий, чуйний. Ми звикли до нього і до такого темпу життя.
Звісно, син потребує великих вкладень і часу. Дуже багато йде грошей. Чоловік мій працює, але звичайно, грошей ніколи не вистачає. Ми навіть з другою дитинкою поки не спішимо.
Мої свекри живуть в селі і багато нам допомагають. Вони і свинку тримають і корівчину. Від них ми їдемо завжди з повним багажником.
Це правда, без їх допомоги я не знаю, як би ми виживали. Ми не купуємо ні м’яса ні молока, ні сметани. Про домашні яйця я взагалі мовчу. Для декого це делікатес, а для нас буденність.
Я кожного разу їм дуже дякую. В мене гарні стосунки зі свекрухою і свекром, нічого не скажу.
По можливості ми приїжджаємо їм допомагати. Картоплю садимо, осінню викопуємо. Та й полоти чи жуки кропити приїжджаємо. Може я не завжди можу, бо син забирає багато часу, але чоловік там завжди на підхваті.
Мої ж батьки живуть в місті. І скажу відверто, живуть від пенсії до пенсії.
Батько ще працює, бо все дорожчає. В мами деякі проблеми зі здоров’ям, тому багато грошей йде на аптеку.
Моя мама і тато чоловіка народилися в один день. Цього року в них був ювілей – 65 років.
Ми ще їм пропонували разом відсвяткувати в селі у свекрів, на природі. В них сад великий і альтанка гарна. Але моя мама не захотіла.
Вирішили, що в суботу до моєї мами всі їдуть, а в неділю до свекра.
Мій чоловік купив коробку цукерок і вклав в конверт тисячу гривень. Я нічого не сказала, бо розуміла, що в нас не все добре на даний час з фінансами.
Посиділи ми добре в суботу, та й розійшлися, бо наступного дня ще одна гостина.
З самого ранку мій чоловік кудись вилетів. Прийшов через годинку з дуже дорогою плящиною. Наскільки я дізналася, десь в районі півтори тисячі гривень. Я ж думала, що це і є від нас подарунок. Але Остап мене здивував, витягнувши конверт і вклавши в нього ще дві тисячі гривень.
Я не стрималася і спитала, звідки така щедрість. А чоловік сказав, що його батьки на такий подарунок заслужили, бо важко працюють і нам допомагають.
А мої що, не заслуговують? Вони ж не винні, що народилися в місті, а не в селі. До того ж мої батьки також, як ще мали силу, то приїжджали в село і багато в чому допомагали.
Мені здається, що це не чесно.
А що ви скажете з цього приводу?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua