Я зараз при надії, тому не дуже хотіла їхати в гості до свекрів, та чоловік сказав, що так не гарно. Краще б я дома сиділа.
Ми з Іваном розписалися влітку минулого року. Ми весілля ніколи не хотіли робити, тому в такий важкий час вирішили, що хватить тягнути з тим, що давно мріяли зробити.
Я сама з Тернополя, чоловік з районного центру.
Якось мені було весь цей час не до гостей. Поки я не зрозуміла, що чекаю дитину, то багато волонтерила. Чоловік працює програмістом і після того, як почалась корона, він працює з дому, а це дуже зручно.
Якось так виходило, що ми до його батьків часто не їздили. На Різдво були, і на ювілей мами один раз, і то, так, в обід приїхали, а о 18 вже додому.
У Івана є рідна сестра. Єва молодша, але вже заміжня і виховує дитину трьох років. Іван з нею зідзвонюється, я її особисто бачила лише на ювілей мами: мила і привітна дівчина.
Коли в п’ятницю Івану зателефонувала мама, я почала прислухатися, бо мова йшла і про мене.
Свекруха просила Івана, щоб ми двоє приїхали до них на суботу-неділю в село, бо вони скучили.
В нас планів не було, тому ми й запланували цю поїздку, хоча я великим бажанням ночувати в сільській хаті не горіла. Ось не люблю я село, і хоч ти трісни. Якось мені там не зручно, хоча Іван постарався і зробив батькам всі умови.
Ну, рад не рад, ми поїхали.
На подвір’ї вже красувалася і автівка Єви, по подвір’ї бігала дитина.
Зять насмажив шашликів. Виявляється, в мами і тата Івана був ювілей з дня їх весілля.
Ми поїли, поговорили трохи і пішли відпочивпти, бо їхати до них не близько.
З самого ранку я зробила собі і Івану каву і стала шукати свекруху, але її ніде не було.
За нами прокинулась і сім’я Єви. В хаті почався рух.
Я не можу щось робити чи готувати в чужій хаті, тому вирішила просто насолоджуватися сільськими краєвидами. Єва дивилася за дитиною. Словом, робили всі хто що хоче, тільки, як виявилося, не те, що треба.
Мама Івана пішла в поле, бо була декілька днів погода, і вона “ловила” комбайн.
Прибула вона додому з зерном вже після обіду і давай обурюватися, що нічого нема приготовлено, а вона ще й з собою якогось комбайнера привела.
І знаєте, що найнеприємніше, що в той час вона дивилася на мене. Але ж в неї є дочка, яка знає, що де лежить…
Я не розумію такого ставлення. До того ж, я при надії. Для чого свекруха так зі мною. Я без того до неї їздити не хочу, а тут така ситуація.
Мені якось не по собі.
Що робити, якщо вона нас знову запросить?
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
