– День у день. Одне і теж. Робота – дім. Будинок – робота. І ніякого проблиску в цьому житті… – жінка років сорока йшла тротуаром, нікого не помічаючи. Раптом хтось взяв її за рукав і злегка смикнув. Перед нею стояв молодий хлопець з апельсином в руках і посміхався білосніжною посмішкою. – Мені здається, це Ви загубили! – сказав хлопець, простягаючи фрукт. – Ні, Ви помилилися. Я сьогодні не купувала апельсини. – сказала жінка, трохи напружуючись. – Тату, а що дідусь Мороз покладе мені під ялинку в цьому році? А у нашої Марисі будуть кошенята? А чому ти з нами не живеш?
Осінь здавала свої позиції. Вдень ще було тепло і світило сонечко. А ночами температура опускалася нижче нуля. Увечері після робочого дня, коли сутінки опустилися на місто і воно
У мене в класі була одна дівчина, Мартою її звали. Вона відрізнялася від всіх дівчат-одноліток. Була вона, м’яко кажучи, пухка і незграбна дуже. Обличчя Марти постійно потопало в ластовинні і руде волосся її постійно кучерявилося, від того вона ставала схожою на баранчика. Самотньо їй було по життю. Нарешті через 20 хвилин після початку заходу прийшла вона. У шикарному чорному вечірньому платті зайшла дівчина з вогненно-рудим волоссям
У моїй школі була одна дівчина, Мартою її звали. Вона відрізнялася від всіх дівчат-одноліток. Була вона, м’яко кажучи, пухка і незграбна дуже. Обличчя Марти постійно потопало в ластовинні
Ми відучуємо дочку від соски, прибили її до одвірка. Треба? Стій, Міланко, поряд з косяком, і гризи свою пустушку. Не хочеш стояти на одному місці? Іди, але без соски. В той день замість сопіння я почула смачне плямкання. Увімкнула світло, дивлюся – у Міланки пустушка в роті! Свекруха прийшла. А я її вигнала. Ну, вона так всім каже. По факту – я просто попросила її вивернути кишені
Ми відучуємо дочку від соски, прибили її до одвірка. Треба? Стій, Міланко, поряд з косяком, і гризи свою пустушку. Не хочеш стояти на одному місці? Іди, але без
– Тетянко, у вас дві тисячі не буде? Я з пенсії все до копієчки поверну! Ти мене знаєш! – тихий голос Оксани Василівни в телефонній трубці викликав у мене глибоке зітхання. – Вітаю. Є. Дозвольте поцікавитися – Вам навіщо? – У Владочки проблеми, їй дуже треба. Владочка. Ну звичайно. – Оксано Василівно, давайте я до Вас під’їду і ми все обговоримо? Я написала чоловікові повідомлення, що заїду до його мами
– Танюшко, у вас пари тисяч не буде? Я з пенсії все до копієчки поверну! Ти мене знаєш! – тихий голос Оксани Василівни в телефонній трубці викликав у
Одного разу до нас в гості прийшов далекий родич, Роман Степанович. І ось вже за столом мій брат потягнувся за цукром, і Роман Степанович посунув цукорницю. – Дякую, – ввічливо сказав Мишко. Йому було чотири роки, і він як раз освоював велику силу подяки. – Спасибі на хліб не намажеш, – вагомо повідомив далекий родич, – і в кишеню не покладеш. Родич почав збиратися, щоб йти
Одного разу до нас в гості прийшов далекий родич, Роман Степанович. Він з тих людей, які будь-яку фразу супроводжують багатозначною посмішкою, а з дітьми розмовляють так, ніби перед
Я до свекрів більше не поїду. От у мене рідні всі з села – і ніде такого немає! А ці у місті – і з одної миски всі їдять! Я одного разу взяла собі і дитині окрему тарілку, так там крику було ой леле, що я традиції їхньої родини не поважаю! А ще вони без батька, тобто мого свекра, за стіл ніколи не сядуть. Я не порося, щоб з одного корита сьорбати
Ми з чоловіком після закінчення технікуму в нашому райцентрі одразу почали орендувати квартиру і жити разом, бо я вже була на випускному при надії. Ми тихо розписалися, без
Родичі мене не розуміють, добре, що хоч чоловік підтримує. А я стою на своєму: не можна молодшій раніше за старшу заміж виходити і народжувати! Обидві знедолені будуть, це з покоління в покоління відомо. Тому я виставила нашій молодшій 23-річній Зоряні, яка зібралася вискочити заміж, ультиматум: якщо ослухається – буде без батьківської підтримки і без спадку в майбутньому. Старшій Орисі – 32
У нас з чоловіком дві дочки, живемо все життя в невеличкому райцентрі, а батьки його і мої в селі поруч. Розповідь моя ось про що, і мені дуже
Тетяна йшла з важкими сумками з ринку. Вся в чорному, хоча чому дивуватися, вона вже років десять так ходить. Волосся неохайно зібране в пучок, а очі ніби скляні. Вона, як тільки побачила мене, тут же перейшла на іншу сторону тротуару. Я просто подивилася їй у слід, а дочка все розпитувала: “Ну чому? Чому тітка Таня не хоче з нами спілкуватися?”
Тетяна йшла з важкими сумками з ринку. Вся в чорному, хоча чому дивуватися, вона вже років десять так ходить. Волосся неохайно зібране в пучок, а очі ніби скляні.
В мами тоді був ювілей – 50 років! Гостей зібралося досить багато, але святкувала мама дома. В одну мить я побачила, як Микола, з яким я зустрічаюся, став на одне коліно, і простягнув каблучку. Не в силах вимовити й слова, я просто махнула головою, і відійшла в сторону. Повернувшись додому я не побачила жодної його речі. – А чого ти чекала?, – сказала мама Колі, – він знає собі ціну, а ти привселюдно взяла і його принизила
В мами тоді був ювілей – 50 років! Гостей зібралося досить багато, але святкувала мама дома. В одну мить я побачила, як Микола, з яким я зустрічаюся, став
Баба Стефа жила в маленькому районному центрі. Чоловіка вже немає, а донька як вступила до університету, так і залишилася жити в області. Згодом вийшла заміж, і стала мамою. – Мамо, давай до нас. Для чого тобі ось ця трикімнатна? Продамо, і будемо, що ти, що я, в добробуті жити. – Все детально розпитувати Стефа не стала. Як не як, а одна єдина рідна душа поганого не побажає
Баба Стефа жила в маленькому районному центрі. Чоловіка вже немає, а донька як вступила до університету, так і залишилася жити в області. Згодом вийшла заміж, і стала мамою.

You cannot copy content of this page