Люда стомилася. Обіцяні місяці стали роками, років вже минуло три, а Денис так і не пішов від дружини. У другий день народження їх синочка Людмила наважилася. Взяла малого і поїхала. Двері відчинила Марина, Денисова дружина. «Відпустіть його вже!» – Людмила з порогу. «Дівчино, ми давно розлучені, – почула у відповідь. – Тож – щастя вам! Дитя симпатичне у вас дуже, най зростає здорове!» Хрясь – двері перед Людиним носом
Денис лише наприкінці першого місяця відносин зізнався Люді, що одружений. Дівчина новину сприйняла не радісно, але коханий запевнив: з дружиною скоро розлучиться, не зійшлися характерами й інтересами. Марина,
– Мам, Настя втратила дитя. Першою думкою було: “Вільний! Тепер немає потреби одружуватися, невже мій син вільний?”. Але дивитися на сумне обличчя Ігоря було нестерпно, і я запитала, відвівши очі, намагаючись не видати своєї радості. – Як це сталося?
Що може бути гірше непорозуміння між матір’ю і дитиною? Мій єдиний син, моя кровинка, моя надія вважав за краще мені цю дурну провінціалку. Білясту корову Настю. Настінні, як
– Самі дивіться за мамою. Вона сімнадцять років про мене не згадувала, – відповіла сестра на вимоги доглядати за хворою матір’ю
Півторамісячну Аліну батьки, колишні тоді студентами початкових курсів вузів, принесли своїй далекій родичці. Дівчинка народилася раніше терміну, була слабкою і майже весь час хворіла. Молода мати, Ірина, була
Мама: «У доброї господині сіль ніколи не закінчується!»
На думку моєї мами, можна не мити підлоги, через день бігати в магазин за цукром, забувати про посуд в раковині. Але відсутність в будинку запасу солі – найголовніший
Коли мені було п’ять років, мама залишила мене в магазині одну. Вона пішла і повертатися не збиралася!
Зараз я вже доросла жінка, зі сформованою долею – чоловіком і трьома прекрасними дітьми. Але був час, коли я була нікому не потрібна і думала, що це назавжди.
– Невже не міг син ровесницю знайти! Ростила, вчила, в люди виводила, і для кого? Для старої?
Колисьнікого не бентежило, якщо наречений був старший за наречену навіть на 20 і більше років. Зараз це начебто теж нікого не напружує, навіть, якщо тенденція протилежна. Он зірки,
Була собою, справжньою. Завжди,  якби там не було. Вперше Марта пізнала кохання у дванадцять з троюрідним братом. Потім різне було і різні… А в 15 закохалася у Гната, батька свого однокласника. На все життя. Рок? Доля? Щастя чи вирок?..
Вперше то сталося якось наче випадково, влітку, коли татків двоюрідний брат з родиною приїхали до них на гостини. Дорослі щось робили-спілкувалися-відпочивали, сиділи вечорами довго за столиком під вишнями
Ніхто не розумів Вероніку, ні друзі, ні колеги. А вона повірила циганці, повірила словам тієї смаглявої чорноокої жінки. Потрібним словам? Продала перукарню у столиці, квартиру, і поїхала в те забуте Богом село шукати прадідову хату.
Все у Вероніки було: розум, краса, достаток. Все, окрім кохання. Не складалося в тому особистому житті і все тут. Закінчила школу з відзнакою, потім – університет. Влаштувалася перекладачем
– Ви – Ярина? А я Анна. Коханка вашого чоловіка. Скажу лише одне: якщо ви будете нам заважати – не бачити вам більше синього неба і яскравого сонця! Промовивши це ангельським голосом, розлучниця повернулася на підборах і не поспішаючи попрямувала до розкішного автомобіля. Сівши за кермо, вона помахала мені рукою, сліпуче посміхнулася і поїхала
Переконатися в справедливості приказки “Не роби людям добра, не отримаєш зла” мені довелося на власному досвіді. Хотіла допомогти подрузі, а в результаті допомога тепер потрібно мені самій. Соня
Чоловіка не було вже чотири години, і я почала хвилюватися. І коли він увійшов, я з радістю кинулася до нього. Але Богдан відсторонив мене. – Збирайся, поїдемо додому. Я, мало не заплакала. Дорогою не сказали один одному ні слова. Повернувшись, Богдан заніс мою валізу в квартиру, а свій рюкзак залишив в автомобілі
Ми одружилися після семи років стосунків. Шлюб був для нас лише формальністю. Згодом все стало змінюватися. Кохання пройшло? Наше весілля було казковим. Натовп гостей, свідки, веселощі до самого

You cannot copy content of this page