Головна

життєві історії

Такі дивні батьки у мого Віті! Це дуже не справедливо, що вони відмовляють нам в житлі. Ми з Віктором разом вже 8 років, старшому синочку 6 років, а зараз мені якраз йти в декрет з молодшим – я при надії, і наступного тижня в декрет. Квартира – майже 70 квадратів, поміститься за бажання могли б. Допомагати грошима вони також не запропонували. Я розумію, що нам ніхто нічого не повинен. Але душею не можу зрозуміти. Якщо до мене прийде дорослий син, та ще й з невісткою при надії і попросить пожити кілька місяців, та хай хоч із американськими їжаками живе! Ще й заощадити допоможемо. І допомагатимемо. Але вони – інші. Зараз ми самі оплачуємо за світло і продукти, щоби мої батьки не витрачалися. І міркуємо, що робити далі. А я не можу пробачити свекрів. Як вони збираються брати на руки онучку, пам’ятаючи та розуміючи, що не пустили її маму на поріг?
життєві історії 0
Такі дивні батьки у мого Віті! Це дуже не справедливо, що вони відмовляють нам в житлі. Ми з Віктором разом вже 8 років, старшому синочку 6 років, а
Мама відмовилася допомагати. Вона ж мене попереджала! В день нашого з Остапом весілля мама встала щоб промовити тост, але попросила мене при всіх залишити нареченого й забути про Остапа раз і на завжди. А напередодні мама ходила за мною по п’ятах і благала не виходити за Остапа. «Оленко, я бачу його наскрізь! Благаю тебе, послухай мене, одумайся!»,- повторювала мама. Я мріяла подарувати йому двох синів і донечку. А тепер мама сказала, що якщо я прийму чоловіка назад і пробачу, вона залишить мене без спадку, зробить дарчу на племінницю. Після весілля Остап переїхав в мою квартиру. І за якихось півроку почало відбуватися геть дивне, чоловік змінився до непізнаваності. Він став дуже скупим. Я забула про кафе і квіти, просила в чоловіка грошей навіть на косметику, а свою зарплату віддавала Остапу
життєві історії 0
В день нашого з Остапом весілля мама встала щоб промовити тост, але попросила мене при всіх залишити нареченого й забути про Остапа раз і на завжди. А напередодні
Після того, як свекруха повернулася назавжди з Італії, в нас відбулась серйозна розмова: “А ти хто тут така? Ти що, власниця? Ти копійки в цю квартиру не вклала, прийшла, на все готове, думаєш, я все так залишу? Ти не рідня моєму сину. І навіть онука мені не подарувала. То про які права ти можеш говорити? Закрийся собі в кімнаті і не висовуйся”. Так було добре нам з Віталієм одним жити. Але ж ні, збіглися всі, як в ту рукавичку! Тепер думаю-гадаю, як вилізти з цієї “діри”
життєві історії 0
Я завжди мріяла, щоб в моєму житті все складалося добре. Ми з Віталієм зустрічалися ще зі студентських років, і він тоді вже заробляв непогані гроші. Його батьки мали
Дочка наша живе у Парижі. Вона поїхала туди по обміну навчатися у Сорбонні та там і залишилася працювати. Тепер у 33 роки наша донечка нарешті зустріла долю і збирається заміж. Але нам з чоловіком, аби потрапити на весілля та ще й подарувати подарунок, доведеться взяти в борг чи кредит чималу суму, інакше нас на весілля не запросять, Віолета так і сказала. Куплю подарунок, замовлю номер у готелі. Не треба мені допомагати нічим. Зате побачу майбутнього зятя, сватів. Побачу Париж. А найголовніше, подивлюся в очі власної доньки. Нехай спробує не пустити мене на весільну церемонію
життєві історії 0
Дочка наша живе у Парижі. Вона поїхала туди по обміну навчатися у Сорбонні та там і залишилася працювати. Тепер у 33 роки наша донечка нарешті зустріла долю і
Я жила заради двох дочок, все їм віддавала – любов, турботу, весь свій час, аби мої дівчата все мали. І в цьому була моя велика помилка! Оля й Таня росли на всьому готовому. А тепер, коли мені під 70, я їм не надто потрібна. В суботу я мала день народження і я чекала дочок – запекла качку, картоплю стушкувала з мясом, пиріжків спекла, салатиків зробила. А дочки приїхали, аби переконати мене продати будинок, вони хочуть гроші поділити. Прямо у свій день народження, я дізналася, що найбільше у світі мої доньки хочуть продати мою нерухомість, тобто наш з чоловіком будинок, а виручені гроші розділити між собою
життєві історії 0
Я жила заради двох дочок, все їм віддавала – любов, турботу, весь свій час, аби мої дівчата все мали. І в цьому була моя велика помилка! Оля й
Я сама з багатодітної сім’ї. Як казала колись бабуся: в нас семеро ротів. Я звикло до того, що потрібно завжди щось робити по дому. Та як не крути, а ця робота вимотує. Ось тому я й почала зустрічатися з Микитою, який більше ніж на десять років від мене старший. Він був такий веселий і драйвовий, він одним своїм виглядом розфарбовував моє життя у веселку. Минув час. Ми відгуляли весілля і стали батьками. І найголовніше, тепер я дуже шкодую про свій вчинок!
життєві історії 0
Я сама з багатодітної сім’ї. Як казала колись бабуся: в нас семеро ротів. Я звикло до того, що потрібно завжди щось робити по дому. Та як не крути,
Я ж щиро надіялася, що цікавий стан або поява онучки змінить ставлення свекрухи до мене, але, напевно, я марно на це сподівалася. Спочатку Галина Петрівна привітала мене зі статусом матері, але потім почала свої звичні порівняння. “Ой, та я взагалі перед тим, як за малям їхати, ще й по дому все прибрала і котлет на три дні насмажила. Так що нема тобі на що жалітися, ти ще біди не знала.” Ці слова стали останньою краплею
життєві історії 0
Я вже кілька років заміжня за Павлом. Ці роки я можу назвати щасливими і я дуже рада, що все так склалося. Ми створили свою родину і намагаємося жити
Неля хороша жінка, вона мені допомагала справлятися з дітьми, поки я їх ростила, а моя дочка була на італійських заробітках. Нелі і відпишу будинок. Онуки виросли, Назар в Києві, а Мартуся вчиться в університеті. Приїхала моя дочка Зоряна і сказала, що замість жити зі мною в селі, купує дві квартири в живописному місці нашого Богуслава, в одній житиме з дочкою, іншу під оренду і ще але орендувала приміщення під кавʼярню в італійському стилі. А ми з Нелею лишаємося не потрібними
життєві історії 0
Приїхала моя дочка Зоряна і сказала, що замість жити зі мною в селі, купує дві квартири в живописному місці нашого Богуслава, в одній житиме з дочкою, іншу під
Після розлучення життя почало налагоджуватися, але я помітила, що Софійка потроху почала гірше вчитися. Спочатку я могла її контролювати, бо робота дозволяла бути вдома вчасно. Але згодом мені запропонували іншу роботу з кращою зарплатою, хоч і з нічними змінами. Я довірилася Софійці, бо вона завжди запевняла мене, що все в порядку. А потім свято з нагоди Дня вишиванки і ця зустріч з класним керівником, на яку, за задумом дочки, я не повинна була потрапити
життєві історії 0
Хочу поділитися своєю історією, адже в розпачі і не знаю як правильно вчинити. Моя донька Софія завжди була дуже старанною ученицею. Вона приносила додому похвальні листи, її зошити
Аміру я подарувала двох дітей, тому була впевнена, що цей смуглявий красунчик буде лише мій. Як же я помилялася. Коли він одного дня повідомив, що закохався по-справжньому і покидає нас з дітьми, я вчепилась за розмову зі свекрухою, як за соломинку. Я ж і подумати не могла, що ця жінка мені таке скаже. “Від хороших жінок чоловіки не йдуть. Може, ти погано готувала чи прибирала? Мій син не вчинив би це просто так. Винна, скоріш за все, ти”
життєві історії 0
Аміру я подарувала двох дітей, тому була впевнена, що цей смуглявий красунчик буде лише мій. Як же я помилялася. Коли він одного дня повідомив, що закохався по-справжньому і

You cannot copy content of this page