Головна

життєві історії

З Орисею я не був у законному шлюбі, тому коли її не стало, її дочка Ірина попросила мене покинути її квартиру. Вона ж прекрасно знала, що свою я продав і жити мені ніде. Десь місяць я жив в дочки, але та постійно нила, що їм самим тісно, ось старший син і вийшов з ситуації – знайшов місце для тата в будинку літніх людей. І нічого, що гроші за квартиру я розділив між двома дітьми порівно
життєві історії 0
З Орисею я не був у законному шлюбі, тому коли її не стало, її дочка Ірина попросила мене покинути її квартиру. Вона ж прекрасно знала, що свою я
У мене від цього – почуття провини, ще й мама додає: “Ти маєш спілкуватися з сестрою! Ви найближчі родички, рідніших одна за одну у вас немає!” Але я нічого не можу з собою вдіяти – мені не цікаво спілкуватися з сестрою. Я маю чоловіка, дітей, живу для них, це мій сенс життя. Поліна у мене самотня, старша за мене на чотири роки. У неї абсолютно інші цінності і інтереси, а мені з нею не цікаво і спілкуватися не має бажання. Недоліки і якісь власні дивацтва є у всіх. Наприклад, ми з чоловіком вже 10 років щоранку снідаємо виключно однаковою яєчнею з чотирьох яєць. Але замкнутість і закритість до такої міри, як Поліни, мені не зрозуміла. У неї немає чоловіка
життєві історії 0
У мене від цього – почуття провини, ще й мама додає: “Ти маєш спілкуватися з сестрою! Ви найближчі родички, рідніших одна за одну у вас немає!” Але я
Вчора свекруха вирішила піти в стайню, подивитися щось до курей. Якось машинально Лілія Тарасівна взяла з собою окуляри, так ще й до того всього, впустила їх на підлогу. Окуляри побилися і з них випало одне скельце. Стала свекруха спочатку сама шукати, так ще гірше зробила, а потім покликала мене, але не свого улюбленого синочка, бо той перетрудиться. Закінчились пошуки тим, що я за свої гроші ті окуляри повинна свекрусі відкупити, і боронь боже гроші в її синка взяти
життєві історії 0
Моя свекруха завжди мене дивувала, але такого я не очікувала. За невістку я вже не один рік, і спочатку Лілія Тарасівна дуже сильно мене загружала роботою. Я не
Я вже навіть подумки сумку склала найнеобхіднішого, аби втікати з дитиною від чоловіка і його батьків з цього села. Я не збираюся присвятити життя їхнім козі й корові. Вони думають, що як виростили чотирьох дітей – то все знають краще і мають право мені вказувати. Варто Галинці заплакати – вихоплюють її прямо з рук у мене і заспокоюють.
життєві історії 0
Я вже навіть подумки сумку склала найнеобхіднішого, аби втікати з дитиною від чоловіка і його батьків з цього села. Я не збираюся присвятити життя їхнім козі й корові.
П’ять років тому ми взяли хлопчика з дитячого будинку. За весь цей час до нас не з’явився жоден родич. Аж тут раптом якась жінка появилась в нашому житті і сказала, що вона бабуся Дениса і хоче забрати його до себе. Я ж як ніхто інший розумію, чому це відбувається саме зараз. Річ у тім, що рідний батько Дениса перед відходом у інший світ заповів йому чималенький спадок
життєві історії 0
П’ять років тому ми взяли хлопчика з дитячого будинку. За весь цей час до нас не з’явився жоден родич. Аж тут раптом якась жінка появилась в нашому житті
Про похід до адвоката я й не згадувала, як і про розлучення, про яке Іван мені говорив. До того ж, наближався мій ювілей, і чоловік ще в обід запросив мене на святкову вечерю. Я готувалася як зірка, бо хотіла в цей день сіяти. Так і було, але до того моменту, поки мій Іван не простягнув мені конверт. “Романтична відпустка?”, – подумала я і нетерпляче розірвала конверт. Який же був мій подив, коли я знайшла у ньому офіційний документ під назвою: рішення про розірвання шлюбу
життєві історії 0
Про похід до адвоката я й не згадувала, як і про розлучення, про яке Іван мені говорив. До того ж, наближався мій ювілей, і чоловік ще в обід
Я ту картоплю ніколи не садила, як і мій чоловік. Але сваха нам дала старий одяг і взуття і стали ми фірмана чекати, щоб рядки конем поробив. Ми з Петром як вмієм (а ми не вмієм), так і садимо. Але свасі це не сподобалось і давай вона при всіх нас вчити. То ми не тим боком картоплину запхали, то широко то вузько, то низько то за високо. Там така площа була, що о-го-го. Я ледь спину випростала, як сваха каже: “А тепер переходимо на поле сусіда”. Мені ні тих шашликів не хотілося, ні тої канапки зі шпротами!
життєві історії 0
Сваха ж думала, що я роботи боюсь. Та ні, не боюсь, хоча ніколи в селі й не працювала, бо все життя прожила в місті і як таких родичів
Мало того, що мої батьки тепер не спілкуються, так ще й свекруня втрутилася – тільки ускладнила все. Але куди ж без такої пані! Я зараз як ото між двома берегами борсаюся, і до якого пристати – не знаю. Просто мої батьки живуть досить бідно, обоє на пенсії, та ще й кредит у них. Ми з Богданом одружилися менше двох років тому. У нас іпотека, ще хочеться машину купити, відпочити – ми ж молоді. Мої батьки кілька років тому купили будинок, викупили у сусідів другу його частину, і тепер це будинок на два входи, на два господарі. Ми з чоловіком вирішили допомогти моїм батькам з ремонтом обох половин – це ж не тільки їм, а і собі на майбутнє, бо я у них одна. Отже, вирішили ми відремонтувати будинок повністю, і другу половину віддати в оренду квартирантам. Ремонт весь був за наш рахунок повністю. У вихідні всі разом поїхали до моїх батьків – обговорити, поговорити
життєві історії 0
Мало того, що мої батьки тепер не спілкуються, так ще й свекруня втрутилася – тільки ускладнила все. Але куди ж без такої пані! Я зараз як ото між
Вже який день я з дочкою не розмовляю. Ну вчудила так вчудила. Ми ці гроші збирали, щоб влітку поїхати на відпочинок в Карпати. І то ж треба було їх знайти, бо про заначку знали лише ми з чоловіком. Якби не той одяг, ми б Ангеліні нічого і не говорили. Ніхто цього не сподівався. Але найважче те, що наступного дня до нас прийшов співробітник із служби опіки 
життєві історії 0
Вже який день я з дочкою не розмовляю. Ну вчудила так вчудила. Ми ці гроші збирали, щоб влітку поїхати на відпочинок в Карпати. І то ж треба було
Я знайшов гаманець в якому була пристойна сума, ще й в доларах. Признаюся, в мене було велике бажання забрати гроші собі, але я таки одумався і знайшов власника. Коли чоловік забіг на заправку, я піднявся зі стільця, привітався і простягнув йому гаманець. Той навіть не відповівши мені почав перевіряти, чи все на місці. – Ці гроші я збирав дуже довго на пам’ятник для дружини. Чим я можу віддячити вам? – Ми тоді просто розійшлися, а через пару тижнів щастя бумерангом до мене повернулося і не одне
життєві історії 0
Я знайшов гаманець в якому була пристойна сума, ще й в доларах. Признаюся, в мене було велике бажання забрати гроші собі, але я таки одумався і знайшов власника.

You cannot copy content of this page