Головна

життєві історії

Живу я в селі на Полтавщині, і вільного часу у мене обмаль – самі розумієте, що таке сільське життя-буття. Тож зайвих хвилин для байдикування я не маю. Але розповім вам свою історію, аби почути людяні й мудрі поради. Звуть мене Ніна, у мене троє діток, є чоловік і мешкаємо ми в невеличкому селі. Хоча народилася я в місті, але розчарувалася і в ньому, і у своєму міському оточенні. «Друзі» перестали викликати у нас із чоловіком позитивні емоції, і ми вирішили кардинально змінити свої життя. Я на таких не звертаю уваги. Нам обом за 40 років, розум наче на місці, досвіду й мудрості вистачає. Та й діти є. Ні, їсти зі сміттєвих баків ми не збиралися
життєві історії 0
Живу я в селі на Полтавщині, і вільного часу у мене обмаль – самі розумієте, що таке сільське життя-буття. Тож зайвих хвилин для байдикування я не маю. Але
У минулі вихідні я мав 30 років. Ну звичайно, що наші з дружиною батьки прийшли до мене на день народження, ми ї х запросила, Катя приготувалася як слід. Але матусі-татусі і піднесли такий подаруночок, від якого ми досі не оговталися, чесне слово! Тепер у нас буде інша бетонна коробка, зате своя. Мабуть. Ось так мене привітали. Називається, допомогли нам стати дорослішими. Їх про це ніхто не просив. От дякую, але краще не треба було!
життєві історії 0
У минулі вихідні я мав 30 років. Ну звичайно, що наші з дружиною батьки прийшли до мене на день народження, ми ї х запросила, Катя приготувалася як слід.
Раз на місяць моя невістка робить генеральне прибирання, після якого нам цілий тиждень не можна – нічого. Вона як жандарм ходить по хаті і вистежує кожен наш крок. В цей час я почуваюсь, як мала дитина, яка завинила перед мамою. Я навіть боюсь щось готувати на кухні, чи взагалі їсти, щоб крихта не впала. Цей період надто важкий для мене, бо навіть закрадаються думки, щоб втекти назад у село
життєві історії 0
Моя невістка як поприбирає в хаті, то таке твориться, хоч стій, хоч падай. Насправді прибирає вона раз в місяць, а гонору, хоч відбавляй. Хоч і народилась я і
Як я так вляпалася, вискочивши заміж за такого дріб’язкового чоловіка – досі не можу второпати! Та з роками мене на стільки почала не влаштовувати ця дріб’язковість Матвія, що я вирішила йому про це сказати. Але тут з’ясувалися такі деталі, що й на голову не тягнеш! Ось наприклад, світло у квартирі. Я не знала, де він цього набрався. Можливо, прочитав в Інтернеті чи друзі підказали, а чи й мама – не виключено
життєві історії 0
Як я так вляпалася, вискочивши заміж за такого дріб’язкового чоловіка – досі не можу второпати! Та з роками мене на стільки почала не влаштовувати ця дріб’язковість Матвія, що
Ця ніч була нестерпною, я ледь встала зранку на роботу. Мій чоловік поїхав кудись ввечері на автівці, не сказавши ні слова. Тричі я телефонувала Роману, та він не відповідав на мій дзвінок. А потім: “ваш абонент зараз не в мережі”, і ціла ніч переживання. Навіть чай з мелісою мені не допоміг, та ще й свекруха зі своїми претензіями: Чому я його відпустила! Що я за жінка, що не знаю де є мій чоловік”. – Бери, сідай в машину, і їдь його шукати. – Та куди податися, я не знала. Вже під ранок прийшов… неприємна, звісно, була картина
життєві історії 0
У мого чоловіка є усе для нормального життя. Та він вибирає її – “біленьку”. Чому саме такі важкі часи ми переживаємо зараз, мені важко зрозуміти. Та як допомогти
От чого б я найбільше в житті не хотіла – це жити так, як моя мама в радянщину, за часів того союзу! Хоча мама хвалиться, мама постійно розповідає, як вона сама з усім упоралася, виростила нас, гнулася на кількох роботах, що ковбаса була в холодильнику і мати можливість раз на рік відпочивати в Ялті чи Алушті. Але я б нізащо не хотіла прожити таке життя, як у радянських жінок і яке було в моєї мами в молодості! Мама сама це розповідає, жінкам дозволялося нарівні з хлопцями стояти за верстатом, подавати цементний розчин на будівництві, носити мішки із зерном, валити ліс та виконувати іншу важку роботу. Це нормальна країна була??? Навіть не кажіть такого!
життєві історії 0
От чого б я найбільше в житті не хотіла – це жити так, як моя мама в радянщину, за часів того союзу! Хоча мама хвалиться, мама постійно розповідає,
За столом Лідія Петрівна почала жалітися, що їй важко і скучно одній, що вона хоче, щоб ми частіше навідувалися. І після її ще деяких нарікань я і сказала те, що було в мене на язику. – Будете нити, ми вас в дім пристарілих влаштуємо. Там, таких як ви, багато. Скучно точно не буде. – Ось свекруха і образилась. – А що я таке сказала? Я ж пожартувала, як і ви недавно з Данилком. – Вже кілька днів від Лідії Петрівни ні дзвінка ні повідомлення
життєві історії 0
І лише коли я сказала свекрусі в такому дусі, як вона звернулася до мого сина, свого онука, та зрозуміла, що справді була не права. Хоча, може й не
Після сьогоднішньої ситуації в магазині, я геть розкисла, всю ніч проплакала. Як Андрій міг так грубо зі мною повестись на очах у зовсім чужих людей, яким навіть ні до чого наші суперечки? Але йому байдуже було до моїх заплаканих очей. Він навіть намагався прогнати мене зі спальні, щоб не заважала йому спати. А всьому виною, на мою думку – вплив свекрухи, яка так і не змирилась з тим, що Андрій не лише її, а й мій чоловік!
життєві історії 0
Я вже давно втратила довіру до обіцянок мого чоловіка Андрія. Чому саме так все склалось в нашому житті? Адже Андрій колись таким не був. Можливо, десь є і
Після моїх аргументів чоловік задумався, але все рівно деякі гроші рідним таки переводив. А на Різдво ми приїхали в місто, де живуть і мої батьки і батьки Миколи. Чоловік подзвонив, сказав, що треба ж зустрітися, давно не бачилися. Але як мама, так і брат, знайшли тисячу причин придумати відмовки. В свекрухи голова два дні боліла, а брат їздив до тещі з тестем. А як вияснилось, вони Миколу бачити не хотіли, бо той їм гроші урізав
життєві історії 0
Чоловік перестав забезпечувати маму і рідного брата, а вони у всьому винять мене – законну дружину. Ми з Миколою стали на рушничок щастя три роки тому. На даний
Декілька днів тому ми з Анною вибралися в театр, а після пройшлись затишними вуличками Львова, де звідусіль пахло кавою та свіжою випічкою. Ми ще декілька днів згадували цю мандрівку. Та в середу, о сьомій годині ранку, від Анни пролунав тривожний дзвінок. Вона була заплакана і я ледь розібрала причину її стану. “Що тепер буде? Як тепер з цим жити?”. Щоб хоч якось полегшити стан подруги, я миттю видалила усі відео зі сторінки!
життєві історії 0
Декілька днів тому ми з Анною вибралися в театр, а після пройшлись затишними вуличками Львова, де звідусіль пахло кавою та свіжою випічкою. Ми ще декілька днів згадували цю

You cannot copy content of this page