Головна

життєві історії

Все життя тато з мамою вкладали гроші в будинок. Два поверхи татові виявилось мало, треба три – аби більший ніж в сусіда. У всьому собі і мені відмовляли. Ні моря не бачили, ні наших Карпат. Коли батько важко занедужав, то нам нічого й казати не хотів, бо лікування не дешеве, а за ці гроші ж можна вікна поміняти. І лише в останні дні життя він зрозумів справжню суть перебування на цьому світі
життєві історії 0
Сьогодні моя історія про мого батька. Мій тато за професією вчитель фізкультури. Коли вони поженилися з мамою то створили сім’ю вчителів. Мама на той час працювала вчителем української
Дуже я хотіла нову мультиварку, бо моя улюблена багаторічна помічниця нарешті після 6 років безперервної праці нарешті не витримала і зламалася. Скажу чесно – я дуже нила, бо не звикла жити без неї, а купити хорошу нову фінанси нам не дозволяли. Я не працюю після вторгнення, у чоловіка теж в два рази зарплата скоротилася. А з двома дітками моя мультиварочка була для мене просто незамінною паличкою-виручалочкою: я в ній і варила, і тушкувала, і пекла, і на пару страви готувала. І ось свекруха Тамара Василівна за три місяці до мого дня народження мені каже: – Оленко, ми подаруємо тобі нову мультиварку, не купуйте самі
життєві історії 0
Дуже я хотіла нову мультиварку, бо моя улюблена багаторічна помічниця нарешті після 6 років безперервної праці нарешті не витримала і зламалася. Скажу чесно – я дуже нила, бо
Сестра чоловіка зі мною тепер не спілкується, бо я наступного ж дня після дня народження нашого синочка наказала чоловіку віднести їм назад те, що вони подарували Дмитрику. Мені пірʼя по хаті і покльовані меблі не треба, красно дякую. Знала б, і не запрошувала зовицю
життєві історії 0
Сестра чоловіка зі мною тепер не спілкується, бо я наступного ж дня після дня народження нашого синочка наказала чоловіку віднести їм назад те, що вони подарували Дмитрику. Мені
Сину і невістці я лишила свою квартиру і переїхала жити в село. Я почала життя з нуля, бо терпіти таке ставлення від найрідніших людей – не могла. Репетиторство моє, їй бачте, заважало жити. А те, що ця квартира моя, і я маю право робити все, що захочу, нікого не хвилювало. Коли не стало мого чоловіка, син сказав, що буде мене захищати. Та замість того Ігор привів в дім – когось з рогами
життєві історії 0
Сину і невістці я лишила свою квартиру і переїхала жити в село. Я почала життя з нуля, бо терпіти таке ставлення від найрідніших людей – не могла. Репетиторство
Я дуже після цього в дочці розчарувалася. Я все життя її берегла, як зіницю ока. Вона хотіла йти вчитися на художника, але ми з батьком зуміли Олю переконати, що це не професія для жінки. Поступила вона вчитися на бухгалтера, з цією професією її будь-де візьмуть, до того ж, з математикою вона була на “ти”. І ось після літа, коли вона отримала свої перші гроші, підробляючи в піцерії, я дочку не впізнала
життєві історії 0
Я дуже після цього в дочці розчарувалася. Я все життя її берегла, як зіницю ока. Вона хотіла йти вчитися на художника, але ми з батьком зуміли Олю переконати,
Моя невістка на то весілля ну так вже визбирувалася. І манікюри і педикюри, потім і на брови поїхала. З сукнями не могла опреділитись і дві викупила. А в четвер дивлюсь, знов кудись збирається. Я її питаю: “Що, мало суконь викупила?” А вона мені: “Вії нарощувати їду”. Ну обліпила себе, ніби принцеса заморська. І тут я не витримала і спитала, в чому ж мій син на ту забаву піде. Відповіла мені невістка так, що прийшлось до свахи дзвонити
життєві історії 0
Моя невістка на то весілля ну так вже визбирувалася. І манікюри і педикюри, потім і на брови поїхала. З сукнями не могла опреділитись і дві викупила. А в
Я з великого обласного центру, з Вінниці, але живу у сім’ї чоловіка. Переїхати в окрему квартиру ми не можемо, бо у Максима похилого віку батьки, ми їх доглядаємо. У мене дуже погані стосунки зі свекрухою і після народження дитини вони набагато погіршилися – Діанка стала ще одним предметом розбрату. Наприкінці вересня моя допомога батькам вже не буде потрібна і мені доведеться повертатися до чоловіка. І мене від усвідомлення цього факту “тіпає” вже тиждень. Бо в тій квартирі немає просто спокійного життя. Щодня чвари. Прокидаюся щоранку: то чоловік на мене накричить, то свекруха, то вони разом на мовчазного діда у візку або одне на одного, або всі на всіх. Те, що батько чоловіка у візку не зачиняється в санвузлі, мене не турбує
життєві історії 0
Я з великого обласного центру, з Вінниці, але живу у сім’ї чоловіка. Переїхати в окрему квартиру ми не можемо, бо у Максима похилого віку батьки, ми їх доглядаємо.
Я недавно в магазин бігла за кришками, бо огірків стільки вродило, що не встигаю консервувати. На зустріч мені вийшла Ірина, сваха, як ми колись називались. – Ой, будеш ти зі своєю ще мати! Від кого від кого, а від Ярини я такого не чекала. – Ірино, та що сталося? – Мій Богдан сказав, що з Яриною більше не буде зустрічатись, бо в неї вже є купа кавалерів. А ти знала, про те, де твоя донька зареєструвалася? – Я мало не зомліла. – Де, Ірино, не мовчи! – Мій син випадково туди зайшов і її фото побачив
життєві історії 0
Люди добрі, мені тепер через цю ганьбу, хоч з хати не виходь. Я не раз бачила, як моя Ярина то з квітами, то з кавою додому приходила, але
Я втретє заміжня і маю шестеро дітей – від кожного чоловіка по двійко. Дітки всі гарні, здорові. У мене власний будинок і невеликий бізнес – від чоловіків практично фінансово не залежу. Мій нинішній чоловік працює в Чехії і повертатися поки не хоче, зрозуміло чому. Надсилає гроші. А я тут знову закохалася. Він переселенець, має золоті руки – робив мені деякі ремонтні роботи. Любить моїх дітей, ми вже майже рік разом. Але що робити? Він власних дітей не має, то захоче спільних зі мною 
життєві історії 0
Я ще коли ходила в школу мріяла про велику родину. Адже я була у батьків єдиною дитиною і мені завжди було дуже самотньо. Я з заздрістю дивилася на
Розлучення, яке я пережила 5 років тому, досі змушує мене стримувати сльози. Досі. Нам було вже за 50. Я перетворилася на робота, який бував лише вдома або на роботі. Всі. Від чоловіка я отримувала величезні аліменти. Недавно він сам прийшов. Але я не відчинила двері, а вийшла до нього. Не хотіла, щоб син побачив батька. Тим більше у такому стані. Володимир дуже змарнів. Виявилось, що так, лишилося йому не так і багато. Тепер Володимир хоче побути кілька днів із нами
життєві історії 0
Розлучення, яке я пережила 5 років тому, досі змушує мене стримувати сльози. Досі. Нам було вже за 50. Коли ми з Володимиром були ще молоді, мені здавалося у

You cannot copy content of this page