iBilingua

Ні, це невиносно. Настя встала з ліжка і побрела на кухню, щоб налити собі зелений чай, він завжди заспокоював її. Вона поставила чайник на плиту і почала чекати, коли він закипить. Її погляд упав на вікно. Дощ. Крапельки застукали по склу, і в них звучав до болю знайомий, до болю рідний і коханий голос: «Коли йтиме дощ, знай, я завжди згадуватиму про тебе, скільки б кілометрів чи років нас не поділяли»

Тишу квартири порушив дзвін будильника. З-під ковдри висунулась рука, щоб зупинити цей гомін. Ні,

життєві історії 0

Мені йти нікуди, я поки що тут поживу, – сестра чоловіка Тамарочка з дитиною на руках, хоча вже отримала гроші за свою частину квартири, поставила на підлого нашої квартири валізу. – А що, я до успадкованої квартири повернулася. Я не в гості, ми з чоловіком розлучаємося, жити з ним більше не можу. Іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут. – Тільки оформлятимемо за договором дарування, добре? Так вигідніше вийде, – запропонувала вона, а Макс погодився

Мені йти нікуди, я поки що тут поживу, – сестра чоловіка Тамарочка, хоча вже

життєві історії 0

Василь кілька років так умовляв мене народити йому дитину, так просив, а тепер що? Побачити його – свято. – Розумієш, Валю, наш ще малий і нічого не розуміє, а Стасику я зараз неймовірно потрібний

Василь кілька років так умовляв мене народити йому дитину, так просив, а тепер що?

життєві історії 0

Так, він батько моєї подруги, але я його кохаю щиро і всією душею. Мена звати Валентина. Мені 25 років. Я дуже люблю страви, які готує його дружина

Мена звати Валентина. Мені 25 років. Я народилася і виросла у невеликому районному містечку

життєві історії 0

Ми з дочкою домовилися, що коли Володя підросте, і буде мати свою сім’ю, ми квартиру, в яку я пустила дочку з зятем, продаємо, а гроші ділимо на двох дітей порівну. І ось недавно цей час настав. Я йшла до Наталі, ніби ватяними ногами. Ніяк не хотіла починати розмову, але довелося. – Ну ти і придумала! Твій зять тут такий дорогий ремонт зробив, а ти тепер нас, і своїх двох онуків, на вулицю вигнати хочеш?

Ми з дочкою домовилися, що коли Володя підросте, і буде мати свою сім’ю, ми

життєві історії 0

Я дивувалася, оскільки зі свекрухою Валентиною Гаврилівною я була в хороших стосунках. І лише через деякий час я дізналася, що насправді грошима, які їй давав син, вона не користувалася. Вони просто лежали у неї на збереженні. – А тобі скільки не даси, ти їм “ножки прикріпиш”. Теща тобі допомагає, тому нема чого й жалітися, – сказав Михайло і вийшов на вулицю

Я дивувалася, оскільки зі свекрухою Валентиною Гаврилівною я була в хороших стосунках. І лише

життєві історії 0

Я надіялась, що вискочивши заміж в шістдесят років, я щасливо і в любові буду доживати своє життя. Після розписки я переїхала жити в квартиру до Ярослава, свою ж здала в оренду. І майже з перших днів я пожаліла про це заміжжя. – Я ніколи в житті не їв вчорашнього борщу і супу, не кажучи вже про картоплю чи гречку. В такому віці треба акуратно ставитись до харчування. – Але це ще були “квіточки”. Одного дня на порозі з’явилася його дочка з онуком

Я надіялась, що вискочивши заміж в шістдесят років, я щасливо і в любові буду

життєві історії 0

Ми припаркувалися біля магазину, Денис побіг по каву, а я залишилася в машині. Щоб не нудьгувати, взяла телефон і почала грати в якусь безглузду дитячу гру. Наречений повернувся хвилин через 10 із кавою та всякими смакотами. Я прибрала телефон, підвела очі, і я побачила його, Степана. Серце шалено закалаталося, Денис щось говорив, але я його не чула. На той час я вже працювала, мала свої гроші, а він мав гроші батьків, але ж я любила і не помічала

Ми припаркувалися біля магазину, Денис побіг по каву, а я залишилася в машині. Щоб

життєві історії 0

Галю, а може ви все ж з’їдете на орендовану жити? Ти ж давно мені натякала, що хочеш бути єдиною господинею на кухні!, – несміливо сказала я дочці та зятю, які сиділи за столом, і наминали вареники зі сметаною. – Мамо, ми вже все з Олегом обдумали. Всі гроші що в нас були, ми вклали в ремонт, який ти перед собою бачиш. І я думаю, ти вже догадалася, що для тебе тут місця немає!

Галю, а може ви все ж з’їдете на орендовану жити? Ти ж давно мені

життєві історії 0

Я обожнюю ці квіти, їх приніс мій улюблений учень, приніс, як я сподівалася, для мене і в цьому було щастя. Жодні зізнання та нагороди не проміняла б зараз на ці гербери. Варто було лише дочекатися, коли урочисто оголосять про вручення квітів. І вся зала, мріяла я, побачить, що цілий рік я не дарма захищала своїх «улюбленців», не дарма так шалено «вболівала» за них на іспитах, не дарма бігала з чоловіком по магазинах. Спершу я нічого не зрозуміла

Гербери стояли у вазі біля комп’ютера і чекали свого часу. Чекали на випускного. Того