iBilingua

З дитинства алергія на слова «ти повинна» і «ти зобов’язана»: – Ти повинна допомогти братові! Нікуди твій Париж від тебе не дінеться. Давай, привозь гроші. І яку ти там розписку у нотаріуса вигадала? Кидай дурницями бавитися, родичі так не поступають!

З дитинства алергія на слова «ти повинна» і «ти зобов’язана». А ще я з

життєві історії 0

– Та знаю я, що ти ні до чого. А ось чоловік твій дуже навіть при справах. Дарчу на квартиру випрошує, а як напишу – сплавить мене до чужих людей, – зітхнула бабуся. – З Ларискою та ж історія. Всім їм тільки квартиру треба. Як захворіла, відразу всім знадобилася, всі про мене згадали. Сплять і бачать, мою квартиру. Чоловіче твій, без мого відома сюди вселився, поки я в лікарні лежала

– Ну що ж ви в дверях встали, як нерідні! Проходьте швидше! Попередили б,

життєві історії 0

Я їхала в поїзді вже добу, а в вухах все ще гриміли слова мами: – Ти з глузду з’їхала? Яка дитина? У твого брата двоє, їх би підняти! Хочеш жити в моєму будинку – виріши свою проблему!

Я їхала в поїзді вже добу, а в вухах все ще гриміли слова мами:

життєві історії 0

Богдана, відкривши двері ногою, повільно вилазила з гіпермаркету. Жінка була обвішана всякими пакетами з ніг до голови. Картину доповнювала величезна упаковка туалетного паперу під рукою.Як на зло, папір раз у раз вислизав зі своєї схованки під рукою, а пакет з побутовою хімією загрозливо потріскував. Богдана вкотре пошкодувала, що продала машину. Але не було виходу… І тут – він, колишній, будь він неладен. Богдана підійшла до лівого, незнайомого чоловіка і чмокнула його

Богдана, відкривши двері ногою, повільно вилазила з гіпермаркету. Жінка була обвішана всякими пакетами з

життєві історії 0

Через 15 років шлюбу чоловік Станіслави подав на розлучення. Квартиру, як справжній джентльмен, залишив дружині. – Виплатиш решту суми – і станеш повноправною власницею житла, – сказав колишній чоловік на прощання. Станіслава не знала тоді, яку свиню він їй підсунув. Щоб не втратити саму квартиру, жінка кинулася до свого шефа. На жаль, справи фірми зараз були не на висоті, тому Аркадій Вікторович ввічливо відмовив Стасі

Вокзал. Метушня і стукіт коліс. Місце зустрічей і розставань… Натовпи людей, які снують туди-сюди,

життєві історії 0

Я живу сама в райцентрі. Сад, город – все як належить. З чоловіком давно розлучені. Син одружився з дівчиною з нашого ж містечка, вже вдвох вони виїхали в обласний центр. Три роки тому у них народився синочок Данилко. Невістка вже вийшла з декрету. Допомагати не хоче – все на манікюри, педикюри, стрижки чи щось бігає, бо це у нас дешевше, решту часу – гуляє. Я приготувала їсти лише на себе, ще й винувата тепер

Я живу сама в райцентрі. Сад, город – все як належить. З чоловіком давно

життєві історії 0

– Юро, у нас синочок, 3800! – радісно оголосила Маринка в трубку. Я стояв під вікнами лікарні і махав дружині, яка тримала на руках дитину. – У нас син… я – батько! Маринко, який син, нам же дівчинку обіцяли… В телефоні повисла тиша, а потім дружина тихо промовила: – Напевне, помилилися… Я розвернувся і пішов повз щасливих татусів

– Юро, у нас синочок, 3800! – радісно оголосила Маринка в трубку. Я стояв

життєві історії 0

– Галю, поясни: чому ми не можемо допомогти Наталі? – в сотий раз запитував дружину Владислав. – Не можемо – і все, крапка, – навідріз відмовлялася пояснюватися Галина. – Галь, Наталі зараз дуже непросто. Зрозумій її, ти ж сама мати! – наполягав Влад, звертаючись до материнських почуттів дружини. – Владику, розмова закінчена! – знову відрізала Галя і підійшла до вікна. Небо було похмурим. Як і в той день, 5 років тому. Галина заплющила очі і з головою занурилася у спогади. “У нас буде дитина!” Щаслива молода сім’я винаймала квартиру, покупка власного житла була в далекосяжних планах. Та який там спадок? Половина старого будинку в селі, в якому живе свекруха?

– Галю, поясни: чому ми не можемо допомогти Наталі? – в сотий раз запитував

життєві історії 0

Зоряна жила в маленькому селі. Звичайна дівчина: дві косички, гостренький носик, карі великі очі. Цього ранку Платон, як завжди, встиг збігати до річки скупатися і назад, як зазвичай, пішов повз Зорянчин будинок. Так само, як завжди, кинув недогризком її у вікно з криком: «Зорянко!!!» Проскрипіла хвіртка, і вийшла Зорянка. Така гарна, сукня в горошок. На крики з вулиці почали вибігати жінки, які жили в найближчих будинках

Зоряна жила в маленькому селі. Звичайна дівчина: дві косички, гостренький носик, карі великі очі.

життєві історії 0

– Василинко, що з тобою?, – трясучи подругу за плече питала Оля. – Ти наче привида побачила. – Та це було ще гірше. Стільки років минуло. Я чомусь думала, що її вже немає на цьому світі, а тут така зустріч, від якої мурахи по шкірі. В душі переплелись і сором за рідну людину, і любов

– Василинко, що з тобою?, – трясучи подругу за плече питала Оля. – Ти