Ну, Славко, здивував: від своєї частки спадщини відмовився! А мені що з цим робити? – Микола тримав у руках ощадкнижку і все ще не міг повірити, що вся сума за будинок матері тепер на ній. Це ж скільки можна купити, а головне – гумовий човен, мрія всього життя! – Хороший він, – Віра не могла отямитися. І як навмання – продали будиночок матері. За мільйон продали! – Дах треба поміняти, давно хочу, і колір ми з Вірою вибрали: зелений
Ну, Славко, здивував: від своєї частки спадщини відмовився. А мені що з цим робити? – Микола тримав у руках ощадкнижку і все ще не міг повірити, що вся
Я чекала свекруху у гості: прибралася, наготува-напекла того, що вона любить – млинці, еклерчики. – Вікусю, дорогенька моя! Хочеж жити мирно і у злагоді – мовчи у ганчірочку, затямила? Вона, танцюючи, пурхала по квартирі і скидала все непотрібне: книги, журнали, одяг, постільну білизна, рушники – все, чого хоч раз торкалася бабуся, полетіло на смітник. – Чому ти чіпаєш мого сина немитими руками?
Коли ми з Марком познайомилися і справа наближалася до весілля, я дала собі слово, що прийму його маму. Що докладу всіх сил для того, щоб сподобатися їй, щоб
Пенсія маленька, на що там її вистачає? Хліб та комуналка. Василина Яківна розгублено стала біля прилавків вуличної торгівлі і не знала, з чого почати. У її руках була картонна коробка, легкий складний стільчик і невелика сумка з овочами, фруктами та ягодами. – Та що ви! – замахала руками Василина Яківна. – Він у мене колясочник, колишній спортсмен. Навчився робити з дерева іграшки, але кому вони зараз потрібні? Наступного дня відбувалися якісь чудеса
Василина Яківна розгублено стояла біля прилавків вуличної торгівлі і не знала, з чого почати. У її руках була картонна коробка, легкий складний стільчик і невелика сумка з овочами,
Як же Улянці з села їхнього убогого хотілося вибратися ще мабуть рочків з трьох! Ця думка рік у рік розросталася в ній, заповнювала її всю до краєчків. Вона знала: будь що, будь-якою ціною вибереться! Улянка з братом Іванком від горщика, лишень ходити навчилися- біля тих свинок, як і батьки. Заходьте, рідненькі, не роззувайтесь! Ох я вас пригощу зараз, ох попируємо! – Улянка зробила крок назад, впускаючи вкотре рідню у столичну розкішну квартиру чоловіка. Ті прямо в калошах – по китайських коврах кімнат та мраморному кахлі кухні
Як же Улянці з села їхнього убогого хотілося вибратися ще мабуть рочків з трьох! Ця думка рік у рік розросталася в ній, заповнювала її всю до краєчків. Вона
Коли онука підросла і Сашко з Маринкою стали на ноги, вони продали цю квартиру і кімнату, і купили дві невеликі квартири поряд, так добре вийшло, начебто й разом, а начебто й окремо. Ще жодна не витримала, всі покинули Сашка. “Ну, поживемо, побачимо”, – подумала вона. Маринка від такого подарунка навіть розплакалася
Коли син Сашко привів цю дівчину Маринку додому і оголосив, що у них кохання, Надія Володимирівна прийняла її добре, але не переживала: скільки їх у нього було, і
Якраз ми купили новий холодильник, бо старий зіпсувався. Кухня у нас лише 6 квадратів, і тому я вирішила надлишок посуду складати в холодильник і навіть наповнила морозилку кухонними рушниками. Чоловік сказав, що у відсік морозилки складатиме свої парні шкарпетки для зручності. Дзвінок у двері – свекруха. Вона довго розглядала новий холодильник і дивувалася, які красиві моделі стали робити! Я залишила Поліну Арсенівну і попередила, що прийдуть зі школи діти, і їх треба нагодувати борщем.
Якраз ми купили новий холодильник, бо старий остаточно зіпсувався. Привезли, і я, розпакувавши і протерши техніку, відразу почала перекладати продукти. Старий холодильник ми все збиралися полагодити і перевезти
Мама впоралася. До закінчення університету Соломія переїхала до окремої квартири. Не у дуже велику і зі стареньким ремонтом, зате – власну! Мама постаралася. – Або шукай мамі квартиру, або беріть іпотеку, або йди. Я не вирішуватиму проблеми твоїх родичів, які люблять лише себе. – Рада, звичайно, і будинок там такий гарний, – відповіла Людмила. Єдине питання, яке хвилювало Соломію – що робитиме свекруха, якщо Юрій попросить звільнити його квартиру
Ніхто Людмілі з донькою Соломією ніколи не допомагав. Тато дівчинки від них відмовився. Бабуся за батьковою лінією взагалі онучку знати не хотіла. А бабусі по маминій лінії вже
Невістка робить з мого сина віслюка, не здатного вирішувати бодай щось самостійно. У невістки Лілі мій син – вже четвертий чоловік, та і заробляє вона 40 000 гривень, тоді як Ромочка 10 000 приблизно. Але це не дозволяє їй вирішувати за нього, картоплю чи пельмені він хоче приготувати на вечерю, бюджет теж у неї в кишені
У мене двоє дітей, син Роман і дочка Ірина. Дочка вийшла заміж вдало і виїхала з чоловіком у Німеччину, а от Ромчику не пощастило з дружиною, учепився в
Скільки їй років, як вона виглядає, ким працює – Микита нічого не знав. І ця інтрига заворожувала. Жодного фото, тільки красиві картинки природи, тварин. І ім’я теж явно було не її – Роза, якесь несучасне. Сам не міг збагнути, навіщо написав їй. Він міг спілкуватися з нею годинами. Але тільки в соцмережі, на розмову по телефону або зустрічі наживо вона не погоджувалася. Він намагався уявити, як вона виглядає, скільки їй років, але вона категорично не хотіла говорити. – Невже правда приймеш мене будь-якою? – Коли ти зникла, я зрозумів, як ти мені дорога. Я певен, у дівчини з такою душею і зовнішність чудова
Він нічого не знав про неї. Скільки їй років, як вона виглядає, ким працює. І ця інтрига заворожувала. Микита випадково натрапив на обліковий запис цієї дівчини в соцмережі.
Тещу мою неможливо витримати! – жалівся Вітька, – щось не по її – відразу волає, іноді навіть наплигує. – Варі скажи, нехай тещу вгамує! А не послухає – розлучайся, а то з’їдять тебе удвох. Вітька здивовано подивився на Степановича: – Та не маю дружини, вже два роки як. А от теща як пам’ять від неї залишилася, куди мені її, вигнати з дому? Валерчик у мить зметикував: ось би такого зятя! Його старшій сестрі Лесі 38, кукує старою дівою у них у селі. Через якийсь час покликали обідати. За столом їх було четверо і ще однієї кімнати, де могла б бути літня жінка, видно не було
Тещу мою неможливо витримати! – жалівся Вітька, – щось не по її – відразу волає, іноді навіть наплигує. Такі скарги від Віктора мужики чули часто, і одного разу

You cannot copy content of this page