alena
Сама я з села на Черкащині. Коли всі мої друзі-підлітки сиділи вечорами на лавочках і гаяли час на дискотеках, я вчилася. Любила англійську, просила тітку з Києва, щоб
Ми з дружиною мирно розмовляли за вечерею, як раптом задзвонив мій телефон. Дзвонила моя 60-річна мама. Мене здивував її дзвінок в таку пізню годину. «Чи не сталося чого»,
– Залишити мене саму і піти на весілля, – це хамство з твого боку, – надувши губи, вимовляла Оленка. – Я цілий день сама просиділа до самого темна,
Це, можна сказати, історія «щасливого» шлюбу з різницею у віці. Урок молодим дівчатам, щоб не повторювали моїх помилок. Познайомилися ми з Іваном в кафе. Я говорила по телефону
– Ні, дівчатка, не дочекаєтеся ви мого весілля, – зі сміхом відповідає подругам Олена, – розбіглися ми з Тарасом минулого тижня. Ініціатива? Моя, чия ж ще. Та досить
Пам’ятаю, як я похвалилася подрузі: – Ми купуємо великий будинок! Батьки продають дачу в під столицею, а ми з Назаром продаємо свою квартиру. І будемо жити всі разом!
Приїхала до нас свекруха пожити, поки в її квартирі ремонт йде. І оскільки свекруха сама не знала, чого хоче, то не було цьому ремонту ні кінця ні краю.
Ганна захворіла. Лежала в ліжку і не могла піднятися. нарікала на себе і свою долю. Ось і приїхали. 48, два шлюби, два розлучення, син, якого треба доучувати, а
– Пані Галино, підемо за стіл! – чоловік ласкаво посміхнувся дружині і зробив жест. – Іду-іду, дві хвилинки! – галина обдарувала чоловіка ніжним поглядом, витерла руки об рушник
Ми з чоловіком Романом обоє сільські, народилися і виросли у сусідніх селах. Познайомилися на дискотеці, зустрічатися почали в 11-му класі. Одружилися з Ромою після технікуму, оселилися в моєму